За 5 років площа українських виноградників скоротилася у 4 рази — з приблизно 60 тис. га до 15 тис. га. На цьому тлі Олександр Засідко робить рівно протилежне — садить виноград. Наразі площа його теруару — 11 га на пагорбах біля м. Галич та ще 0,5 га безпосередньо біля виноробні. 

Регіон для виноградника — не найочевидніший. Ще 10 років тому на Прикарпатті ризикованим вважали навіть промислове садівництво. Сам Олександр Засідко, який прийшов у виноробство з будівельного бізнесу, не сперечається з такою оцінкою.

«Авантюра велика, відразу вам кажу. Але дуже хотілося зробити щось добре, щоб було на роки».

За всього 3 сезони у виноградсві садівнику вдалося  власними зусиллями внести 2 сорти винограду до Державного реєстру сортів України, а за 2 сезони у виноробстві — отримати золото Berliner, бронзу Decanter і 88 балів від відомого американського дегустатора вин Джеймса Саклінга.

Як будівельник вирішив відновити виноробство на Прикарпатті

До вина Олександр Засідко прийшов через враження, а не через бізнес-план. Попри те, що винороб багато подорожував і куштував вино в Європі, закохався в цю справу він на Поділлі. Там він дав собі слово зробити найкраще вино на Галичині. Далі Олександр почав читати історичні згадки і аналізувати регіон.

«Якщо ви проїдетеся нашими селами, ви побачите, що в кожному дворі є виноградник. Не дарма, адже тут виготовляли вино ще за часів короля Данила. Наприклад, місцевість, де стоїть  церква Святого Пантелеймона, називають Виноградною горою. І ця історія тягнулась, поки свого часу Горбачов під час антиалкогольної кампанії не вирубав виноградники і засадив яблуневі сади», — каже винороб.

Тобто на думку винороба, лозу тут не витіснив клімат — її вирубали адміністративно. Тераси ж на схилі залишилися.

Місце для виноробні Олександр Засідко теж обирав з оглядкою на історію. Виробничий майданчик — не новобудова, а фільварок 1861 року в с. Блюдники. У 1925 році  це приміщення переробили під млин. Проте вже у 80-х ця будівля була закинутою і руйнувалася сама собою. У 2005 році її викупив з аукціону товариш Засідка, а згодом продав йому свою частину.

«Воно все було зарощене, побите, без покрівлі. Але ми всі сили приклали, відновили, зробили таке маленьке Галицьке шато», — каже Олександр.

Єдине, чого в старій будівлі не було, — великого льоху. Його добудували, і саме він задає планку виробництва.

«В нас є приміщення всередині, ще одна витримка невеличка, а великий льох ми добудували. Ми плануємо не величезні потужності, але хоча б надалі зберігати до 80 000 пляшок. Для Галичини я вважаю, що це супер», — каже винороб.

PIWI-сорти, українська селекція і безіменний абориген на 1,5 га

Виробничий майданчик виноробні — не новобудова, а будівля з трьома різними життями за плечима. Село Блюдники існує понад 600 років, а сам будинок датований 1861 роком. Спершу це був панський фільварок.

«У 1925 році зробили реконструкцію, бо був голод тоді, коли прийшли сюди більшовики. Приїхала чеська компанія і зробила з нього млин. Бо всім хочеться їсти. І так він проіснував десь до 98-го року», — розповідає Олександр Засідко.

Після колгоспів настав занепад — будівля руйнувалася сама собою. У 2005 році її викупив з аукціону товариш Засідка, а згодом продав йому свою частину, бо сам виїхав до Німеччини.

«Для мене це було цікаво — відтворити історію. Я знав, що настане час, коли я з цієї будівлі щось прекрасне зроблю», — каже винороб.

Стан об'єкта на старті він описує без прикрас.

«Воно все було зарощене, побите, без покрівлі. Але ми всі сили приклали, відновили, зробили таке маленьке Галицьке шато», — розповідає Засідко.

Єдине, чого в старій будівлі не було, — великого льоху. Його добудували, і саме він задає планку виробництва.

«В нас є приміщення всередині, ще одна витримка невеличка, а цей великий льох ми добудували. Ми плануємо не величезні потужності, але хоча би 80 000 пляшок. Для Галичини я вважаю, що це супер», — каже Олександр Засідко.

Основа насаджень виноробні CHARA & GARRA — грибостійкі PIWI-сорти. Вибір на їхню користь Олександр Засідко пояснює не модою на органіку, а календарем вегетації.

«PIWI-сорти мають короткий вегетаційний період. У нашій місцевості це дуже потрібно. Тобто у нас зазвичай літо починається десь в середині червня, закінчується в середині вересня. І цього буде достатньо для того, щоб урожай встиг достигнути, набрати потрібної кислотності і цукристості», — пояснює винороб.

Серед сортів на 11 га — Леон Мійо, Солярис, Йоханітер Мускарис, Совіньє Грі, а також класичні Мерло, Сіра, Совіньйон Блан, Гевюрцтрамінер, Цвайгельт, Рислінг,.

Цього року до переліку додався Блауфранкіш — класичний європейський технічний сорт червоного винограду та однойменне вино, яке з нього виробляють.

«Це буде дуже нетипова історія, але вона дуже смачна. Побачимо в майбутньому, що з цього вийде», — розповідає винороб.

Окремо Олександр Засідко виділяє Леон Мійо — франко-американський гібрид, з яким в Україні майже ніхто не працює.

«Він дуже невибагливий і дуже стійкий до грибків. Це один з моїх улюблених червоних сортів винограду. З нього в Україні майже ніхто не робить вино», — каже він.

Паралельно з європейською селекцією тут цілеспрямовано висаджують і українську. Олександр Засідко каже, що якісний вітчизняний садивний матеріал купити реально. Особисто він співпрацює з Інститутом виноградарства і виноробства імені В. Є. Таїрова.

«Ми купили їхній експериментальний сорт винограду Ярило. Це чиста українська селекція. Цього року біля виноробні висадили 100 кущів цього сорту. Саджанці прищеплені на американський підвій, що не боїться ніяких шкідників», — розповідає він.

Є серед українських позицій і Дублянський — сорт народної селекції, Красень, виведений у НДІВіВ «Магарач», і Голубок — технічний сорт селекції Таїрова кінця 1950-х, який росте на власнокореневих саджанцях.

«Також висадили 1,5 га винограду, який взяли у друзів з Тернополя. Вони кажуть, що місцевий абориген, але побачимо. Коли будуть грони, то планую відправити в Італію та в Таїрова, щоб визначили сорт», — каже Олександр Засідко.

Палава і Совіньйон Блан у Держреєстрі — як виноградар зареєстрував 2 нові сорти винограду

У жовтні 2025 року в Україні зареєстрували 2 сорти винограду, яких доти не було в Держреєстрі, — Палаву та Совіньйон Блан. Підтримувачем майнового права на їхнє поширення став Олександр Засідко.

«Ми хотіли завезти їх в Україну, а це було нереально — сорт потрібно було реєструвати. І ми пройшли цей шлях. Скажу з досвіду, це не зовсім важко, процедура відкрита. Ну і хочу подякувати за допомогу в процесі Тарасу Миколайовичу Висоцькому», — каже винороб.

Ще один аргумент на користь реєстрації — євроінтеграційний. Совіньйон в Україні вирощують давно, але з документами на насадження ситуація складніша.

«Багато залишилося спадкових. Але запитайте, чи в когось є паспорт на цей Совіньйон. Якщо ми рухаємося в Європу, завтра нас запитають: у вас є документи на виноградник? Де ви брали саджанці?» — пояснює винороб.

Для тих, хто прицінюється до входу в бізнес, Олександр Засідко називає цифри. Саджанець в Україні коштує 70–130 грн залежно від сорту, у Європі — від 2,5 до 3,5 євро. Основна стаття витрат — не сам саджанець, а розмитнення.

«Ми завезли і заплатили 300 000 грн мита. Але я вважаю, що сьогодні у воюючій країні це потрібно. Ці гроші потрібні країні, так що це їх не шкода», — каже він.

Через усе інтерв'ю тягнеться теза, яку винороб формулює прямо: лоза і виноробство — це абсолютно не про гроші та заробіток. Горизонт окупності, який він озвучує, вимірюється не роками, а поколіннями.

«Мені здається, що виноробня — це родинна справа, яку можна передати дітям.У виноробних країнах, таких як Франція чи Італія, це вже стало культом. Тобто виноробня йде в спадщину завжди. І якщо наші правнуки будуть заробляти на цьому, це буде дуже круто», — підсумовує винороб.

Про технологію вирощування, міжряддя та гербіциди

Схему закладки диктував рельєф. Ділянка біля виноробні рівна й показова, а ось на полі — горбиста.

«У нас на полі пагорби, які по-різному розташовані відносно сонця. І при обробці це дуже важко. Тому ми змушені були закладати 2,8 м міжряддя і 1 м між кущами. Ми використовуємо метод Гюйо: відкладаємо лозу на одну сторону. Потім, коли кущ буде сформовано, можливо, будемо на дві сторони розкривати його», — каже Олександр Засідко.

Плодову зону закладають на висоті 80 см. Цієї висоти достатньо, щоб гроно не охолоджувалося влітку та зберігало свою кислотність і цукор. 

Дерев'яні шпалери використовують тільки біля шато. На полі вони бетонні. Конструкцію шпалери розрахували так, щоб зекономити на ручній праці — лоза має підв'язувати себе сама.

«Дерево в нас сьогодні не варто зрізати. Тому на полі бетон. Він легкий у використанні: забурив, поставив — і все. З деревом трошки важче, плюс воно з часом гниє», — каже виноградар.

Для чистоти насаджень використовують механічну та ручну працю — і жодних гербіцидів. Люди просапують рядки, проводять пасинкування, виводять лозу на шпалеру. Збирають ягоду виключно вручну — у переробку йде тільки стовідсотково зріла й не пошкоджена.

Не використовують й агрохімію, надаючи перевагу засобам рослинного й мінерального походження. Питання, яке в такій моделі виникає першим: чи можна на ній отримати нормальну врожайність.

«Найкраще добриво для винограду знаєте яке? Це сліди господаря. Тому якщо добре працювати біля куща — урожай буде», — переконаний Олександр Засідко.

Погода залишається єдиним по-справжньому неконтрольованим чинником для винограду. . Головна загроза — ранні заморозки. До речі, цьогорічний сезон, попри масові скарги садівників і ягідників на приморозки, у Блюдниках склався спокійно.

«Приморозки були і ледь вразили вершечки лози. Але дякувати Богу, це на врожай зовсім не вплинуло. В тому році була гірша історія, в цьому році краще», — каже винороб.

Збір винограду планують у два етапи: ранній — орієнтовно кінець серпня, основний збір — середина вересня. За сприятливої осені частину врожаю можуть залишити на лозі.

«Можливо, ще будемо трошки підв'ялювати на лозі, будемо пробувати виготовити пасіто», — додає Олександр Засідко.

Прес замість ніг Челентано — що відбувається з виноградом у цеху

Як насправді виробляють вино? Чи справді справжнє вино виходить лише тоді, коли виноград топчуть ногами, як це робив Адріано Челентано? Та як зробити вино, від якого не болить голова?

Відповіді на всі три питання Олександр Засідко дає прямо в цеху, ведучи за собою від вузла до вузла. Починається все з лінії приймання.

«Оце в нас елеватор, по якому їдуть грона винограду. Тут гребневідділювач забирає гребінь від ягоди. Далі ягода висипається на селекційний стіл. Тут є отвори, і ягода з соком, вона важча і від гравітації падає. А гнила ягода легка — і від швидкості роликів вона вилітає в смітник», — розповідає винороб.

Обладнання італійське. Продуктивність — приблизно 1 т за 3 години. Винороб каже, що єдиний недолік — мити лінію потрібно також 3 години. А от щодо ніг Челентано винороб категоричний.

«Ні, ми не топчемо, ми маємо дуже круту штуку. Це прес Sigma мембранного типу, повний автомат, з осьовим завантаженням. Він так ніжно вичавлює виноград, що не пошкодить ні шкірочку, ні кісточку, але видушить до сухої родзинки. Всім раджу, хто хоче починати, купуйте зразу такі речі, не пожалієте», — каже Олександр Засідко.

Виробничу схему винороб зводить до чотирьох варіантів: біле по білому, червоне по червоному, червоне по білому і біле по червоному. Різниця — у тому, що відбувається після гребневідділювача.

«Якщо біла технологія — виноград відразу йде на віджим, а звідти сік на ферментацію. Червона технологія: подробили виноград, і він разом зі шкірками й кісточками йде на мацерацію», — каже він.

Дві інші комбінації працюють проти очікувань. Червоний виноград, зроблений за білою технологією, дає світле вино без кольору: сік у більшості червоних сортів прозорий, тож якщо віджати ягоду одразу й не дати шкірці попрацювати, вино вийде біле. І навпаки — білий виноград, витриманий на шкірці за червоною технологією, дає оранжеве вино з танінами, щільністю й бурштиновим кольором.

Для більшості вин тут практикують довгу мацерацію — від 10 до 30 днів, мінімально використовують сірку та інші препарати проти окиснення, а працюють переважно з новими дубовими бочками українського виробництва з карпатського дуба, які мають антисептичну дію самі по собі.

А ось на ємностях у Блюдниках зекономили свідомо. Обладнання для переробки купували за кордоном, бо такого в Україні немає, а резервуари зварили українські виробники.

«Ми подумали, що варто залишити в Україні гроші. Думаю, вийшло втричі дешевше. Це під ваше індивідуальне замовлення — ємності з подвійними сорочками з 304-ї нержавіючої сталі», — пояснює винороб.

Подвійна сорочка — не опція, а вимога до червоних вин. Червоне бродить зі шкірками та кісточками, які піднімаються вгору й нагріваються, а сік опускається вниз і лишається холоднішим. Загальна температура бродіння має триматися на рівні 22–25 °С, тож сусло доводиться постійно перемішувати, а охолоджують при цьому тільки верх.

Останній етап перед розливом — освітлення бентонітом.

«Бентоніт склеює, ловить всі білки, осаджує поліфеноли і кислоти вниз, для того, щоб потім не боліла голова після вина. Це біла глина, не лякайтеся, це не хімія. Її винороби застосовують при освітленні вина», — пояснює Засідко.

Дозу підбирають вручну, пробними наливами — цим у господарстві займається дружина винороба.

«Вона наливала кожну пляшку і дивилася, скільки білка випадає, щоб зрозуміти, скільки треба дати бентоніту. Бо потім той білок випаде в пляшці у вигляді осаду. Це не дуже гарно», — розповідає він.

Є в холодильнику й партія, яка не потрапить у продаж ще роками. Перше ігристе виноробня вже заклала, але законодавчого дозволу на нього поки немає.

«Надіюся, що Верховна Рада нам колись допоможе і це буде дозволено, але ми вже заклали першу партію. В нас 2 типи ігристих: Совіньйон Блан із Шардоне у пропорції 80 на 20 і блан де блан — чисте Шардоне», — каже Олександр Засідко.

Поки що ці пляшки лежать і ферментуються. Далі винороб робитиме ремюаж — поступово повертатиме й нахилятиме пляшки, щоб осад зійшов до корка.

Ціна якісного вина — чому крафт не буває дешевим

Ціновий сегмент у CHARA & GARRA — не нижній, і цьому є розрахунок.

«Не скажу, що ми дешевий сегмент зайняли. Є економіка: якщо зробити все правильно, все так, як пише книжка, то це недешево. А додавати воду, цукор або ще щось і робити з цього економіку — аби продати що? Я хочу зробити якісний продукт. Це моє завдання», — каже Олександр Засідко.

У лінійці виноробні — сухі білі, червоні, оранжеві та рожеві вина, дистиляти й перше ігристе, яке поки чекає на дозвіл. Найбільше нагород має Совіньйон Блан, зроблений за новозеландською технологією, — бронза Decanter World Wine Awards у 2024 році. Загалом за 2 роки роботи виноробня отримала золото міжнародного конкурсу Berliner Wine Trophy і 88 балів від Джеймса Саклінга.

«Це так звана друга людина в світі вина. 88 балів — це майже нижня лінійка золота. Це ще срібло, але вже ближче до золота», — пояснює винороб.

У роздрібі виноробня зайшла у два фірмових магазини — у Буковелі та Івано-Франківську. Ліцензування, всупереч очікуванням, вузьким місцем не стало.

«На сьогоднішній день дуже легко з ліцензіями, не треба проходити сім кіл пекла. Завдяки владі, все спрощено. Для крафтового виробника відкрита дорога», — каже Засідко.

Складніше з дистилятом — тією самою «гарою» з назви виноробні: «Оце може отримати важче. Тут уже треба трошки попотіти».

Хоч збір урожаю починається аж наприкінці серпня, гостей у Блюдниках приймають уже зараз — на дегустації та розмови про вино. Саме під це відновлювали фільварок і добудовували великий льох. Історію кожної пляшки Олександр Засідко розповідає особисто — від куща на пагорбі до бочки з карпатського дуба.

© Юлія Маковей, Kurkul.com, 2026 р.