У дитинстві Ярослав Мудрий хотів жити у місті — нормальне бажання для 12-річного хлопця із села. Але батько брав його з собою працювати на тракторі, і в якийсь момент щось змінилося: у ті самі 12 років він уже сам сідав за кермо.

Сьогодні ФГ «Реїнці» на Миколаївщині — це господарство, де вони з батьком Володимиром Мудрим доповнюють одне одного: батько відповідає за агрономію, а син — за цифри, техніку і випробування нових рішень. Мама, Тетяна Мудра, веде бухгалтерію. Така дружна сімейна робота допомогла господарству пройти один із найважчих сезонів.

Після школи Ярослав закінчив Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка за спеціальністю «інженер-механік». Батько хотів, щоб син став агрономом, але Ярослав — математик і фізик за характером — обрав механіку.

«Два агрономи в одній сім'ї — то було б забагато. Знаю, що у деяких сімейних господарствах батько сказав — і крапка. У нас не так. Ми радимося. Буває, батько каже: роби по-своєму, але то під твою відповідальність. Буває, він правий. Буває — я», — розповідає Ярослав Мудрий.

Земля і сівозміна: спершу перевір, потім масштабуй

Цей інженерний склад мислення визначає всі рішення в господарстві — від підходу до формування земельного банку до вибору культур.

ФГ «Реїнці» обробляє 300 га, із них 80–90% — орендовані. Власна земля — ділянки родичів та те, що вдається поступово викупити, темп — приблизно один пай на рік. Ярослав Мудрий рахує по-своєму: купити гектар — це як заплатити оренду на 15–20 років наперед, тільки потім земля вже твоя. Тому купує, коли є можливість і коли хтось продає, — а масового продажу він не бачить.

«Продають тільки з безвиході — хтось виїжджає, хтось переїжджає, комусь невідкладно потрібні гроші», — каже він і додає: якби всі кинулися продавати одночасно, у господарства просто не вистачило б грошей викупити все.

Той самий принцип — не ризикувати одразу масштабом — працює і у виборі культур. Ще кілька років тому сіяли кукурудзу, соняшник і пшеницю по 33% кожної. 

Зараз від кукурудзи відмовляються: два роки поспіль вона просто горіла в полі, без урожаю, і залишається лише там, де треба притиснути осот або почистити засмічене поле. На заміну приходить ріпак — раніше його не сіяли через відсутність комбайна, тепер комбайн є. 

Пробували й озимий горох на бідному полі — вимерз, як і в більшості сусідів, але від культури не відмовляються:

«Горох — чудовий попередник для пшениці. Навіть якщо сам дасть мало, наступного року отримуємо плюс тонну на пшениці — це інвестиція».

Принцип простий: не засівати одразу 50 га незнайомою культурою. Спочатку невелика ділянка — познайомитися, зрозуміти, а потім розширювати. Помилки на великих площах коштують надто дорого.

Поки нові культури проходять випробування, перевіреним лідером портфеля залишається соняшник — найприбутковіша культура господарства. Навіть у провальному минулому сезоні, коли кукурудза згоріла повністю, соняшник несподівано дав 1,2–2 т/га проти звичних 2,5–3 — і саме він витягнув господарство з фінансової ями.

Пшениця є, а покупця немає

Цей сезон по пшениці видався добрим за врожайністю: середні 6 т/га проти звичних 5 т/га, окремі поля — до 7 т/га. Торік після весняних приморозків у фазі колосіння зібрали лише 2,5–3 т/га — такого, кажуть фермери, за всю практику не було.

Але хороший урожай зустрівся з обвалом ціни. До масованих обстрілів портів трейдери у Вознесенську пропонували близько 10 тис. грн/т пшениці з ПДВ, після — ціна впала до 7 тис. грн, а готівкою з поля пропонують по 4–4,5 тис. грн/т. Витрати на гектар — близько 30 тис. грн. При врожайності 5 т/га і ціні 4 тис. грн/т виручка ледь покриває оренду й інші витрати. Це мінус навіть при доброму врожаї.

Тому весь урожай іде на склади — не з жадібності, а з розрахунку: «Кладіть у склади. Створюйте дефіцит, тоді буде попит і ціна підніметься. Якщо всі й далі везтимуть — ціна тільки впаде», — переконаний Ярослав Мудрий.

Живлення і закупівля добрив — як не переплачувати

Цього року Ярослав повністю перейшов у живленні на КАС замість селітри й карбаміду. КАС містить три форми азоту одночасно — амідну, амонійну та нітратну, — що дає пролонговану дію протягом усієї вегетації й вноситься за один прохід замість двох-трьох.

«Колеги, які працювали чистою селітрою, казали, що маса є, а зерна немає. А в мене одне поле дало 7 т/га», — додає Ярослав Мудрий.

Фосфорні добрива цього року скоротили на 20–30% — через минулорічний залишок у ґрунті, який рослини не встигли використати під час посухи. Але це рішення лише на один сезон.

«Рослина не може взяти недоступний фосфор. Люди відмовлялися від нього три роки — потім ще три роки не бачили результату від поновлення. Фосфор має накопичувальний ефект, його не можна наздогнати за тиждень, як азот», — каже фермер.

А от із термінами закупівлі цього разу не вгадали: колеги, які взяли азотні добрива до нового року, отримали їх суттєво дешевше. ФГ «Реїнці» купувало в лютому — різниця вийшла 3 тис. грн/т, а хто брав у березні, переплатив ще більше. При використанні близько 50 т азотних добрив на рік запізнення коштувало господарству додатково 250 тис. грн.

«Актуально купувати влітку або восени. Перед весняним підживленням ціна завжди піднімається, бо переважна більшість купує перед посівною. П'ять років поспіль спостерігаю цю тенденцію», — каже Ярослав.

Люди і гроші, яких завжди мало

Людей на господарстві й так мало, а тримати їх стає складніше. П'ять офіційно оформлених працівників — мінімум для бронювання, мінімальна зарплата — 26 тис. грн. Господарство мало статус критично важливого, Міністерство підтвердило відстрочки до 30 жовтня — і раптом, ще до закінчення терміну, статус анулювали.

«Вчора ми були критично важливі. Сьогодні — вже ні. При тому, що всі податки платяться, п'ять людей офіційно оформлені, зарплати білі», — каже Ярослав.

Він не говорить, що хтось не повинен воювати, але вважає, що система має бути логічною: якщо у фермера заберуть людей, поля обробляти буде нікому.

На тлі цього й гроші тримаються слабко. Оборотний капітал господарства складає мільйони гривень, але гроші приходять і одразу витрачаються: на добрива, пальне, зарплати. Тож прибуток — це фактично зарплата.

Арифметика не сходиться: добрива подорожчали мінімум на 50%, пальне — вдвічі (до 90 грн/л), а зерно в ціні на стільки не зросло.

«Раніше міг десь щось не добрати — і все одно вистачало на все. Зараз, якщо помилився на одному полі, воно тягне все господарство вниз. У кращому випадку розрахувався з боргами — і це вже добре», — каже фермер.

В таких умовах справжнім досягненням стало придбання власного комбайна, який дозволяє не чекати орендованої техніки та працівників, а збирати вчасно самотужки.

Комбайн Claas Tucano обійшовся господарству у $90 тис. Ярослав сів на нього вперше без досвіду — дзвонив колегам, їхав повільно, але сам. Раніше в господарстві був тракторист, але після мобілізації за штурвал сіли батько й син удвох, а на жнивах допомагає друг.

«Колеги казали, мовляв, краще ти недосвідчений, ніж хтось досвідчений, але чужий. Найманий працівник тобі не скаже, що тут врожайність впала, там підвищилася. А коли ти сам — бачиш усе в реальному часі й аналізуєш — матимеш від того результат», — пояснює він.

Ярослав Мудрий не романтизує фермерство. Він бачить його таким, яким воно є — без рожевих окулярів, — і продовжує рахувати, тестувати й пристосовуватися: до цін, до ерозії, до підробок, до втоми за штурвалом. Тому що земля, якщо не тримати її в порядку, заростає бур'янами — і одне занедбане 10 років тому поле створює проблеми й сьогодні.

«Ми живемо надією, що буде краще. І працюємо. Кожен на своєму місці — потрошку робимо те, що маємо робити», — каже фермер.

© Ірина Кошкіна, Kurkul.com, 2026 рік.