Андрій Перебийніс, керівник ФГ «Время» із Донеччини після повномасштабного вторгнення втратив господарство, але не боргові зобов’язання — 6 мільйонів гривень кредиту, втрачений урожай і техніка на $2 мільйони. До війни він обробляв близько 1000 га землі. Навесні 2022 року фермер засіяв поля, однак через окупацію не зміг зібрати врожай. Після звільнення Лимана під час спроби зібрати зерно підірвався комбайн. Господарство довелося залишити, а самому фермеру — починати все спочатку на Львівщині. 

За словами фермера, він уже сплатив відсотки та 2 мільйони гривень основного боргу, однак винен банку ще 4 мільйони гривень. У розмові з Kurkul.com він розповів, як намагається відновити справу та чому війна не звільнила його від кредитних зобов’язань.

«Ми засіяли всі поля, бо вірили, що зможемо зібрати врожай»

Kurkul: Андрію, розкажіть, яким було ваше господарство до повномасштабної війни. Чим займалися і які мали плани на 2022 рік?

Андрій Перебийніс: Наше господарство обробляло близько тисячі гектарів землі на Донеччині. Восени та взимку 2021 року ми взяли кредит на 6 мільйонів гривень під державні гарантії, без відсотків. Тоді була проблема з добривами: постачальники вимагали передоплату за кілька місяців, щоб навесні доставити продукцію.

Ми перерахували гроші Сєвєродонецькому «Азоту» за аміачну селітру, яку мали отримати у квітні. Частину коштів використали на зарплати, податки та інші потреби господарства.

Читайте також: Роман Косенко: Через ПДВ фермер кредитує трейдера, хоча сам по вуха в боргах

Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми сподівалися, що ситуація швидко зміниться. У березні 2022 року влада закликала аграріїв у прифронтових регіонах сіяти, щоб забезпечити продовольство. Ми засіяли поля, бо думали, що війна, як і в 2014-2015 роках, не триватиме довго і ми зможемо повернутися до роботи.

Kurkul: Ви сказали, що вже переживали окупацію у 2014 році. Як тоді вдалося відновитися?

Андрій Перебийніс: У 2014 році нашу територію теж захопили, але приблизно через два місяці її звільнили, і ми змогли повернутися. Тоді врожай також пропав, проте у 2015 році ми знову почали працювати.

У 2022 році ситуація виявилася значно складнішою. Ми втратили доступ до землі, техніку, майно, а тепер ще маємо борги. 

Kurkul: Що сталося з господарством після початку окупації?

Андрій Перебийніс: Ми вклали в посівну всі гроші, але врожай залишився в полі. На той момент у нас було приблизно 50 тис. л пального, я передав його військовим і громадам — Святогірській та Лиманській. Тоді місцевим громадам бракувало ресурсів, щоб вивозити сміття, забезпечувати перевезення дітей та виконувати інші необхідні роботи.

Я розумів, що ми, ймовірно, не зможемо залишатися на цій території. Не хотів, щоб пальне дісталося окупантам, тому віддав його на потреби армії та громад.

Kurkul: Коли ви змогли повернутися на територію господарства?

Андрій Перебийніс: Після звільнення Лимана в жовтні 2022 року я приїхав подивитися, що залишилося. Територія була замінована. Ми спробували вивести комбайн, щоб хоча б частково зібрати врожай, але він підірвався. Після цього я вирішив більше не ризикувати людьми. Урожай залишився в полі.

Читайте також: Пшениця по 8000, перевезення — 4000 грн/т. Як прикордонне господарство переживає жнива-2026

У 2022–2023 роках ми поступово продавали залишки пшениці зі складів, які не встигли вивезти або які не були розграбовані. Ці гроші йшли на виплати банку, зарплати працівникам і податки.

Kurkul: Тобто навіть після втрати доступу до господарства ви ще певний час продовжували утримувати підприємство?

Андрій Перебийніс: Так. Я ще два роки платив людям зарплати, сплачував податки, тому що сподівався повернутися до роботи. Фактично підтримував підприємство, хоча повноцінно воно вже не працювало.

Я вважав, що потрібно зберегти господарство і колектив, щоб після завершення бойових дій ми могли відновитися.

«Я втратив техніку на $2 млн, а банк вимагає повернути кредит»

Kurkul: Коли банк почав вимагати повернення кредиту?

Андрій Перебийніс: У 2025 році банк повідомив, що потрібно повертати гроші. Я пояснював, що господарство втратило майно, техніку, продукцію, а частина підприємств і комерційних об'єктів, які ми мали, була знищена. За моїми підрахунками, техніки втратили приблизно на $2 млн.

Я не мав коштів, щоб одразу погасити кредит. Тому вивіз кілька одиниць техніки до Львівської області й почав працювати, надавати послуги іншим господарствам. Зароблені гроші спрямовував на погашення відсотків і тіла кредиту.

На сьогодні я сплатив усі нараховані відсотки та 2 млн грн основного боргу. Залишилося ще 4 млн грн. Банк подав до суду, судове рішення були на його користь.

Kurkul: Ви документально фіксували втрати через війну? Чи подавали заяви про знищення майна?

Андрій Перебийніс: Так. Я реєстрував заяви в ЄРДР, подавав документи щодо знищення майна та фіксував збитки. Але це не допомогло вирішити питання з кредитом.

Kurkul: Чи намагалися домовитися з банком про реструктуризацію, кредитні канікули або інший графік погашення?

Андрій Перебийніс: Я намагався пояснити ситуацію, але банк вимагає повернути кошти. Наскільки я бачу, втрату господарства через окупацію та бойові дії не врахували так, як я сподівався.

Більше того, техніку, яку вдалося вивезти, банк описував і виставляв на продаж, щоб повернути борг. Тобто навіть те, що залишилося для роботи, опинилося під загрозою.

Kurkul: Кредит оформлювали під державні гарантії та без відсотків. Чи розраховували ви, що ці умови передбачатимуть додатковий захист у разі втрати господарства через війну?

Андрій Перебийніс: Ми брали кредит під державні гарантії, розраховували працювати й повертати гроші з доходів господарства. Але після окупації ми втратили можливість працювати на своїй землі. Водночас зобов'язання перед банком залишилися.

Я не заперечую, що кредит потрібно повертати. Питання в тому, як це зробити, коли підприємство втратило майно, урожай і можливість заробляти на своїй землі.

«Переїхав на Львівщину, щоб працювати, але заробленого не вистачало»

Kurkul: Що вдалося зберегти після втрати господарства? Як відбувалася релокація?

Андрій Перебийніс: Я зміг вивезти кілька одиниць техніки, зокрема комбайн і трактор. Переїхав до Львівської області, де почав надавати послуги іншим аграріям. Працював, заробляв і намагався розраховуватися з банком.

Але ці гроші йшли на відсотки та погашення основного боргу. Для повноцінного відновлення господарства ресурсів не залишалося.

Kurkul: Чи отримували ви допомогу від держави, міжнародних організацій або програм підтримки постраждалих аграріїв?

Андрій Перебийніс: Ні, такої допомоги я не отримував.

Kurkul: На чому господарство заробляє зараз?

Андрій Перебийніс: Намагаємося виживати. Тримаємо худобу, зокрема биків, займаємося іншими справами, щоб мати хоча б якийсь дохід. Надаємо сільськогосподарські послуги, але й тут складно: у багатьох аграріїв немає грошей, тому розраховувати на стабільні замовлення важко.

Ми намагаємося працювати, але це вже зовсім не той бізнес, який був до війни.

Kurkul: Що б ви порадили аграріям, які сьогодні працюють поблизу лінії фронту й ризикують втратити господарства?

Андрій Перебийніс: Мені важко давати поради, бо я розумію, у якому становищі вони перебувають. Якщо залишаються — ризикують людьми, технікою та врожаєм. Якщо виїжджають — не знають, чи зможуть відновити бізнес на новому місці.

Я знаю, що означає двічі втрачати справу, яку будував роками. І не знаю, що можна порадити людині, яка опинилася перед таким самим вибором.

Kurkul: Чого ви очікуєте від держави та банків? Що могло б допомогти таким господарствам, як ваше?

Андрій Перебийніс: Зараз я вже майже нічого не очікую. Хотілося б, щоб ситуацію аграріїв, які втратили господарства через окупацію та бойові дії, розглядали окремо. Щоб була можливість домовлятися про реструктуризацію боргів, а не просто отримувати вимоги повернути гроші.

Ми втратили можливість працювати на своїй землі не з власної волі. І якщо людина намагається відновитися, працює на новому місці, заробляє і платить борги, їй потрібен шанс зберегти хоча б те, що залишилося.

Для мене найважче — розуміти, що після всіх втрат я досі не можу вибратися з боргів. Я двічі починав спочатку, але зараз уже не знаю, як відновити те, що було.

Kurkul: Дякую за розмову!

© Вікторія Гончарук, Kurkul.com, 2026 р.