Cільське господарство по-лівійськи

Ліванські селяни роблять бізнес на продажу води

22 квітня 2018 221 0

Наші читачі часто просять розповісти, як ведеться сільське господарство в інших країнах. Аби задовольнити їх цікавість, ми намагаємося зібрати всю доступну нам інформацію. Цього разу Kurkul.com підготував для вас матеріал про особливості веддення сільського господарства в Лівані.

alt

Анна Сеіф Ель Дін разом із чоловіком упродовж 12 років мешкає в Бейруті. Батьки та більшість родичів її подруги живуть у селі Шмістар у долині Бекаа – деякі з них займаються фермерством, є такі, що працюють у сфері послуг у селі. Жінка українського походження розповіла про життя в селі в Лівані та господарство, яким займаються жителі теплої країни. 

Kurkul.com: Як виглядає село, звідки походить Ваш чоловік?

Анна Сеіф Ель Дін: Наше село – це міні-місто. Там живуть майже 30 тисяч чоловік. Це досить багато для Лівану. Кожні вихідні та канікули ми проводимо там, у селі, у горах. Сільським господарством тут займаються люди, які мають землі, ферми. У Лівані не популярно так, як у нас в Україні, що в селах у кожній родині є пара курей, якась свиня, ще щось. Люди мають професії, які необхідні для організації побуту – працюють водіями, у магазинах, лікарями, відкривають майстерні з ремонту машин, кур’єрами. Є такі спеціалісти, яких ми називаємо трахтерами – перевозять воду на тракторах.

Тому що державної води немає, люди вимушені робити свердловини та діставати воду звідти. Є власники свердловин – кому пощастило мати обійстя біля води та трохи грошей, щоб зробити свердловину. От мають міні-бізнес – продають воду та постачають жителям села. Жінкам тут ходити на роботу не обов’язково. Хіба що, вона дуже хоче. А не йде, займається домом, ніхто за це її не засудить. 

Kurkul.com: До місцевих фермерів важко влаштуватися на роботу?

Анна Сеіф Ель Дін: Фермери працюють на своїх землях родинами. Тут звично мати великі сім’ї, тому є кому допомагати. Ліванські селяни до них на роботу йдуть неохоче. Зараз більше наймають сирійців – у сусідній країні війна, тому люди йдуть звідти в пошуках заробітку, кордон у нас відкритий. Також наймають на роботу бедуїнів, це народ, подібний до циган в Україні.

Тут розвинене виноробство. Виноград виглядає, як дерева. Гілля підв’язують, а зверху пускають сітку, по якій в’ється виноград. Також вирощують багато всіляких, як я кажу, заморських овочів і фруктів – мушмулу, різноманітні цитрусові, ананаси, ківі, трави. Це в нашому селі Шмістар, на півдні Лівану, поміж горами. У північному регіоні країни вирощують сливи, черешню, вишню, абрикоси, мигдаль – садять рядочками і також обробляють.

Kurkul.com: М’ясо курей і корів можна придбати в ліванських фермерів?

Анна Сеіф Ель Дін: Тут популярне не лише розведення корів, а й овець. Мають голів по 40. Є ферми, які займаються сирно-молочним виробництвом, продають готову продукцію. Кури тут звичайні бройлери. Раніше м’ясо продавали людям, сусідам. Але віднедавна міністерство охорони здоров’я зобов’язало всіх фермерів проходити перевірку продукції на чистоту. Тому віддають сировину на заводи, які переробляють продукцію. Або можуть виготовляти свою продукцію, але мають зареєструватися, як маленька компанія, запросити контролюючі органи. Можуть відкрити невелику крамничку чи родичам продають. 

Kurkul.com: Так як родини великі, то продати є кому, напевно…

Анна Сеіф Ель Дін: Тут заведено мати мінімум четверо дітей. А далі, як Бог дасть – 8, 10. Батько головний у сімействі. Не можу сказати, що він на 100 відсотків має слово – бо іноді жінка, якщо вона сильна, може тримати чоловіка, але у важливих питаннях він говорить замість дружини. Але сім’я тут має поважне значення.

Ліванці живуть маленькими спільнотами. Усе село знає, хто ти, чим займаєшся, що ти робиш, хто твої діти. Абсолютно все у них, так би мовити, комунальне. Усе село – родичі. Я в Лівані мешкаю 12 років, але досі не знаю всіх родичів, наскільки їх багато. Якось вони там бігали перед очима, на якихось весіллях чи похоронах. Родичами вважаються батьки зовиці (чоловікової сестри – прим. редактора). Ліванці дотримуються традицій, намагаються видати своїх дівчат за своїх чоловіків. Наприклад, за кузенів. У них це дуже популярно. Чи якщо це буде кузен троюрідний – теж абсолютно нормально.

Чому вони раніше видавали дівчат за чоловіків зі своєї родини – щоб статок цієї дружини не діставався іншим чоловікам із чужої родини. Спільний статок залишався лише в родині. Часто кажуть, що тут у всіх будинки по 200 метрів – це так і не так. Є люди, які не можуть звести дім, то живуть у квартирах на кілька кімнат, буває, беруть на 30-40 років
кредит, як в Україні – у кого як. 

Kurkul.com: У родині Вашого чоловіка також дотримувалися таких традицій?

Анна Сеіф Ель Дін: Так. І завдяки цьому мають сьогодні статки. Батько моєї свекрухи був дуже заможним чоловіком. У нього було багато землі, набудував багато будинків, аби здавати в оренду. Вона як дівчина не отримала статку від батька, проте всі чоловіки з родини мають право на дві третини добра. Вони розподілили, і тепер у них дуже багато землі. Вирощують і пшеницю, і картоплю, курей, ферми у них є, дуже заможні люди. І в нас у родині чоловіка є всі – і інженери, і лікарі, і фермери.

А багата родина, то й у нас є все необхідне. І так усі люди тут – щось купили, щось дісталося від діда, від прадіда. Раніше людей було менше, ніж зараз. Вони володіли хтось більшим шматком, хтось меншим. Скільки предок нахазяйнував – ото й твоє. Тому що зараз купити землю дуже дорого. 

Kurkul.com: Освіту в Лівані отримати важко?

Анна Сеіф Ель Дін: Не можу сказати, що всі люди в ліванському селі вчені. Вони, звісно, намагаються дати виховання своїм дітям, вивчити в інститутах. Але це не всім вдається. Навчатися треба платно, не в усіх є можливості оплачувати навчання, не всі хочуть. Безоплатного навчання тут практично немає. Школи є державні, але в них рівень навчання такий собі, більшість шкіл платних. Зараз більше жінок починають отримувати освіту, в останні п’ять років почали виходити у світ, отримувати виховання, вищу освіту.

Стали працювати в магазинах, секретарями, дуже престижно жінці працювати медичним працівником або вчителем. Чоловіки, які хочуть будувати кар’єру, замість інституту йдуть у військові. Це й престижно, і вигідно. 30 відсотків або й більше населення Лівану працює в армії або в поліції. Ці категорії мають дуже гарні пільги. Армія заплатить за школу, виховання дітей, медичне страхування. Мають спеціальну карту – коли купують у магазинах, їм 10-відсоткова знижка. 

Kurkul.com: Які страви можна побачити на столі в ліванській родині?

Анна Сеіф Ель Дін: Тут кухня багата, але страви, прості в приготуванні. Жінка має готувати повний обід чоловікові. Страви набагато легші, здоровіші. Багато жиру та майонезу не використовують. Ліванці споживають дуже багато зелені. Їдять усе, що росте під ногами. У будь-який сезон є щось зелененьке. Як, наприклад, калачики, які ми в дитинстві їли в городі. Вони в Україні ростуть, як бур’ян. У Лівані з них готують страви. Кульбабки готують і їдять. Полюбляють портулак – наш пастернак.

В Україні ми його висмикуємо на городі, викидаємо з картоплі, а ліванці їдять. Усе, що зелене, – харчі. Щось варять, додають до салату, у пиріжки. Замість руколи та шпинату використовують у салатах. Хоча шпинат також люблять у випічці. Майже всі ці страви я готую. 

Kurkul.com: Дякуємо за розмову!

Оксана Тупальська

Більше історій читайте в газеті Рідне село
Передплатний індекс – 89782

 

Виконано за допомогою Disqus