Україна забезпечує власні потреби в рибі на 5%. Решту — 200–300 тис. т щороку везуть з-за кордону. Лише в січні 2026 року країна витратила $43,8 млн на імпортну рибу. Це гроші, які могли б залишитися в українських господарствах, але не залишаться, поки держава пише закони для аквакультури, жодного дня не провівши на рибоводному підприємстві.

Законопроєкт № 12384 — це 35 сторінок юридичної мови без жодної відповіді на головне питання: як українському рибоводу збудувати конкурентне виробництво і вийти на світовий ринок? Відповіді немає. Зате є механізм, який методично добиває тих, хто ще тримається.

Виробництво аквакультури в Україні закриває 5% попиту

За даними Держрибагенстра у 2025 році загальний обсяг виробництва продукції аквакультури в Україні склав 16,1 тис. т. 

Найбільшу кількість товарної продукції в умовах аквакультури вирощено:

• у ставах — 15,4 тис. т;
• у резервуарах та басейнах вироблено 245 т;
• в установках замкнутого водопостачання — 239 т; 
• у садках — 210 т. 

«Цифра в 16,1 тис. т — це діагноз національній продовольчій безпеці. При цьому імпорт мороженої риби та морепродуктів стабільно тримається на позначці 200–300 тис. т на рік», — наголошує Олександр Корх. 

Він звертає увагу, що Україна забезпечує власні потреби ледь на 5%. Зокрема, лише у січні 2026 року імпорт мороженої риби зріс на 4% порівняно з минулим роком, досягнувши 18,2 тис. т за один місяць, і це $43,8 млн. Тобто це гроші, які українські споживачі віддають закордонним фермерам. 

«Замість того, щоб створити умови для кратного зростання, державний регулятор роками займається важливими справами, як-от рейдами проти дрібних браконьєрів з трьома карасями чи виписуванням штрафів рибалкам. У цей час стратегічні галузі — осетрівництво та форелівництво — задихаються без нормальної законодавчої бази», — наголошує Олександр Корх, який з 2013 року займається осетрівництвом.

Суть і наслідки законопроєкту № 12384 

Щоб врятувати галузь, на початку 2025 року народні депутати А. Чорноморов, О. Гайду, Д. Арахамія, А. Мотовиловець та А. Урбанський  зареєстрували законопроєкт № 12384 «Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства». Цей проєкт закону підтримав Аграрний комітет ВРУ. Народні депутати підтримали його в першому читанні, і зараз він очікує на голосування в другому читанні.

Які зміни пропонує законпроєкт № 12384

Зміст законопроєкту в кількох тезах:

• запроваджується нова модель залучення інвестицій у рибне господарство через два види договорів — для аквакультури та спеціального товарного рибного господарства, право на укладення яких продаватиметься через електронні аукціони; 
• договори укладатимуться на строк від 9 до 15 років із можливістю одноразового продовження, а інвестори додатково отримуватимуть у користування невеликі земельні ділянки на березі для розміщення обладнання;
• закон чітко обмежує коло можливих інвесторів, виключаючи офшорні компанії, структури, пов'язані з державою-агресором, банкрутів та осіб під санкціями;
• для тих, хто вже працює за старими дозволами, передбачено перехідний період із можливістю укласти новий договір без аукціону. Паралельно вносяться узгоджувальні зміни до Водного та Земельного кодексів, законів про аквакультуру, оренду землі та місцеве самоврядування.

Також за очікуваннями розробників законопроєкту, нові ініціативи стануть ренесансом рибного виробництва в Україні, стимулюють інвесторів вкладатись в галузь, створять до 3 500 нових робочих місць у регіонах та інші звершення.

Якщо глянути недотичній до галузі людині, то законопроєкт виглядає справді чудовим. Але для практиків проєкт № 12384 у його поточному вигляді — це не реформа — це поламані милиці, що не дають галузі навіть встати з колін, не кажучи вже про біг на дистанцію світового ринку.

Абсурд 15-річної оренди чи легалізоване рейдерство

Головна «недолугість» законопроєкту № 12384 — стаття 6, яка обмежує термін інвестиційних договорів 9–15 роками. Для чиновника 15 років — це три каденції, для осетровода — це лише один повний біологічний цикл.

Наприклад, у Франції чи Італії терміни ліцензій на використання акваторій складають 30–50 років. Чому це критично? Самка білуги (Huso huso) у садках дозріває в штучних умовах лише на 15–20 рік, російський осетер (Acipenser gueldenstaedtii) — на 9–12 рік . Проте економічно виправдана, масова віддача ікри (IV стадія зрілості) починається лише через 12–15 років щоденного копіткої праці, ветеринарного нагляду, використання преміальних імпортних кормів з вмістом протеїну тваринного походження 50-60%.

Осетрівництво — це не вирощування курчат-бройлерів за 45 днів. Відповідно до законопроєкту, інвестор, який десяток років вкладав мільйони євро в стадо, фіксуючи зрілість ооцитів за допомогою УЗД та розраховуючи коефіцієнт поляризації, у момент отримання першого прибутку змушений йти на новий аукціон. 

Це не «стимулювання розвитку», це — механізм рейдерства через 15 років. Жоден серйозний капітал не піде в проєкт, де термін оренди закінчується одночасно з дозріванням першої ікри 

Один абзац закону вбиває експортний потенціал аквакультури

Також законопроєкт дозволяє розміщувати в прибережних захисних смугах лише «тимчасові споруди» на ділянках до 0,1 га. Це свідчить про повну некомпетентність авторів у питаннях сучасної аквакультури.

Промислове вирощування на понтонних садкових лініях неможливе без капітальної берегової бази. Рибоводам потрібні не намети, а:

• Цех інкубації та підрощування молоді з лабораторією. Тобто капітальна будівля з системами знезараження води та з прецизійними системами терморегуляції, де личинка переходить на активне живлення.
• Кормове господарство: автоматизовані склади з температурним контролем для зберігання кормів з високим вмістом протеїну (Aller Aqua, Skretting, BioMar, Alltech Coppens) та свіжої дрібної риби (тюлька, атерина), якою можна і треба годувати осетрів для покращення якості ікри.
• Цех переробки ікри — серце бізнесу, де ікра-сирець перетворюється на кав’яр вищого ґатунку. Це має бути стерильна лабораторія, сертифікована за міжнародними стандартами HACCP. Тільки тут можна забезпечити підготовку води, пастеризацію та промивку ікри, фасування під вакуумом  та зберігання  при температурі -2..-4℃.

Спроба обмежити галузь «тимчасовими наметами» на 0,1 га землі відрізає українського виробника від експорту в ЄС та США, де вимоги до простежуваності та гігієни є безкомпромісними та  ми назавжди залишимося на рівні крафтових господарств, неспроможних пройти аудит ЄС.

Україна вирощує рибні гібриди невідомого походження

Законопроєкт № 12384 повністю ігнорує питання селекції. Сьогодні в Україні практично відсутні чисті лінії виробників від товстолоба до форелі і осетрових. Українські виробники змушені вирощувати гібриди невідомого походження, що веде до деградації стада та втрати резистентності до хвороб, таких як сапролегніоз чи БГС.

Відсутність державної підтримки селекційних центрів та неможливість будівництва капітальних карантинних басейнів на березі створює ризики біологічного забруднення водойм. Якщо ми не наведемо лад у генетиці, як це зробили в Норвегії з лососем, наш ринок назавжди залишиться звалищем для дешевої продукції сумнівної якості.

Бронювання для фермерів-рибоводів в Україні відсутнє 

Окремого болю завдає ситуація з людським ресурсом. Під час воєнного стану ми бачимо дикий перекіс: співробітники рибоохоронного патруля («наглядачі») мають бронювання, тоді як фахівці-рибоводи, особливо вузькопрофільні осетроводи та форелеводи, підлягають мобілізації на загальних підставах.

Втрата одного досвідченого рибовода (досвід від 15 років стажу), який вміє проводити прижиттєве отримання ікри, — це загибель маточного стада, яке росло 15 років. Держава бронює тих, хто штрафує, але не тих, хто годує країну

Світовий досвід: як перемагають гіганти

Поки Верховна Рада обговорює «тимчасові намети» на 0,1 га, світові лідери галузі будують імперії.

Китайська Kaluga Queen на озері Ціаньдао виробляє 260 т ікри на рік — понад $200 млн виторгу в одній компанії. Це 35% світового ринку. Секрет такого успіху полягає не лише в ідеальних природних умовах штучного озера площею 573 км²,  а в простому рішенні держави: довгострокові права на землю та воду, які дозволили збудувати повноцінні переробні комплекси та інкубаторії. Для порівняння — весь український ринок місцевого продукту ледве тягне на $20–30 млн.

В Італії бренд Calvisius (Agroittica Lombarda) розмістив ферму на 60 га в Кальвізано, підключивши басейни до залишкового тепла сусіднього металургійного заводу. Результат — 20–30 т преміальної ікри щороку з капітальної індустріальної споруди, побудованої на десятиліття. 

У Франції група Sturia в 2025 році здобула для своєї продукції статус IGP — захищене географічне зазначення, що стало можливим лише завдяки повному контролю від ікринки до банки у власних капітальних інкубаторіях.

Висновки та вимоги галузі

Законопроєкт № 12384 у його нинішній редакції — це шлях до знищення промислової аквакультури в Україні. Якщо ми хочемо конкурувати з Європою та Китаєм, закон має бути радикально переписаний:

• Терміни оренди від 30 до 49 років для індустріальних об’єктів осетрівництва та форелівництва.
  Капітальна інфраструктура. Повне право на будівництво інкубаторіїв та переробних цехів у прибережній смузі за стандартами HACCP та з жорстким екологічним контролем. У нас в законодавстві є винятки для забудови прибережної смуги, портів, об’єктів енергетики, баз відпочинку.
• Генетичний контроль. Створення державних та приватних репродукторів з чистими лініями виробників.
  Прибрати для осетрівництва та форелівництва положення Статті 18, а саме «жорсткі умови розірвання договору у разі не вилову 75% від плану». Для осетрівництва це ризикована норма, адже ми працюємо на ікру, а не на забій, і цикли дозрівання самок можуть зміщуватися залежно від температури води.
• Зміна філософії регулятора. Держрибагентство має стати сервісним органом, що стимулює приріст біомаси, а не «каральним мечем» для фермерів, що виживають.
• Оптимізація кормових програм. Інтеграція використання натуральних кормових об'єктів (тюлька, дрейсена) у періоди активного нагулу самиць для підвищення діаметра ікринок та поліпшення смаку кав'яру. Він набуває специфічного горіхового смаку.
• Бронювання фахівців. Захист ключових кадрів виробництва нарівні з контролюючими органами. 

Україна має унікальний природний потенціал: від холодної артезіанської води до глибоких озер та стратегічних водосховищ Дніпра й Південного Бугу та власну кормову базу. Використання натуральних кормів (тюлька, дрейсена) у періоди нагулу маточного стада може забезпечити унікальний смаковий профіль українського кав’яру, який перевершить масовий китайський продукт. Тому час для тимчасових рішень вичерпано. Або ми приймаємо закон для виробників, або остаточно капітулюємо перед глобальними рибними імперіями.

© Олександр Корх, власник осетрового господарства, виробник ікри. Kurkul.com, 2026 р.