Володимирський ваговоз

Історія

Володимирський ваговоз родом з Росії. Він був виведений у Володимирській і Івановській областях шляхом схрещування місцевих укрупнених селянських коней з клейдесдалами, шайрами, суффольками і деякими іншими. Племінна робота проводилася в Гаврилово – Посадському державному розсаднику. Найбільшу роль при формуванні володимирської породи зіграли клейдесдали Лорд Джеймс, Бордер Бренд і Глен Албіна, що стали основними родоначальниками породи. Нова порода була офіційно зареєстрована в 1946 році. В даний час племінною роботою з володимирським ваговози займаються дві державні заводські конюшні – Володимирська і Гаврилово – Посадському. Але з економічних причин порода знаходиться практично на межі зникнення.

Стандарт породи

Володимирська порода – найбільша серед російських ваговозів. Висота в холці у жеребців досягає 175 см, а у кобил – 160 см. Жива маса досягає 680 – 760 кг. У володимирських ваговозів велика, довга голова з опуклим профілем на довгій мускулистій шиї. Загривок коней високий і теж довгий, спина широка і м’яка. У них довгий, широкий, роздвоєний, часто трохи звислий круп, широкі груди. Кінцівки володимирських ваговозів довгі і сухі. У деяких коней зустрічається значна оброслість. Грива і хвіст коней цієї породи довгі, густі і пишні. В цілому конституція у них щільна і дещо груба.Масть в породі в основному гніда, рідше ворона або руда з білими мітками ніг і голови.

Господарська характеристика

Володимирські ваговози відрізняються сухістю, рухливістю, легкими вільними рухами на кроку і рисі. Вони володіють енергійним темпераментом. Це доброзичливі і спокійні коні. Незважаючи на свою масивність, володимирські ваговози достатньо швидкі – можуть пробігти риссю 1600 м за 3 хвилини.

Володимирські ваговози достатньо скоростиглі і плодовиті. Вони дуже працездатні, невибагливі і витривалі.