Війна змусила багатьох людей мирних професій змінити своє життя на військове. Коли росія вторглася в Україну, чимало аграріїв залишили свої трактори та комбайни, щоб взяти до рук зброю. Вони пішли захищати землю, яку дбайливо обробляли.

SuperAgronom.com у своєму проєкті «Аграрії війни» розповідає історії людей, які ще вчора годували країну, а сьогодні воюють на фронті.

Ігор Омельченко: Ми нація хліборобів і воїнів. Маємо повернути землю, на якій жили та працювали!

Ігор Омельченко — генеральний директор господарства «Агропрод-Донбас», якого вже немає. До війни це була досить велика юридично об’єднана група різних підприємств — всього 22 тис. га. Вирощували зернові та олійні культури. Був сад, закладений у 2015 році, 49 га яблунь і 32 га черешень, вже мали збирати врожай у 2022 році. На підприємстві в сезон працювало до 200 людей. 

Свого часу Ігор Омельченко закінчив Луганський сільськогосподарський інститут в 97-му році за спеціальністю агроном. І одразу почав працювати агрономом тоді ще в КСП «Сніжнянське» Шахтарського району Донецької області. З 2000 р. працював на посаді керівника на різних підприємствах.

Ігор Омельченко двічі — переселенець. У 2014 році й у 2022-му. Брати Ігоря воювали за Україну з 2014 року. Він сам призвався добровольцем 11 травня 2022 року в Краматорську, а 16-го вже був у Мар'їнці на передових позиціях. Молодший сержант в 11-му прикордонному загоні міста Краматорськ, позивний Фермер. 

«Коли проходили медкомісію там, вийшов лікар і питає мене: «Я так розумію, ви відмазуватись не будете? Мій друг каже: «Як хочете, але має бути написано здоровий!». Йому 44 роки, мені — 49. Я найстарший в підрозділі, а є хлопці й 22 років. Дуже крута молодь в нас! Мені потрібно крутитись, щоб встигати за ними. (Сміється)». 

Ігор розповів, що йому як сільському хлопцю перелаштуватись на інше, військове, життя було неважко. 

«Хоча я багато років був керівником, а тепер — звичайний солдат. Для мене це ні психологічно, ні фізично, ні морально не є важким», — додав він.

Говорить, що ненависті до окупантів не має. Вона давно вже минула. Є тільки бажання і мета звільнити місця, де жив та працював і знищити ворога. 

«Коли до вас на склад на господарстві заходять пацюки, ви ж їх просто травити будете. Не будете відчувати ніяких емоцій, бо це треба. Ну і в мене якось так».

Михайло Якимчук: Я б хотів працювати агрономом на Сході в мирний час. Але зараз довелося воювати

Михайло Якимчук, агроном з досвідом. Навчався в Уманському національному аграрному університеті. Спочатку працював менеджером по закупівлі зернових. У 2012 р. почав працювати агрономом в холдингу Harvest в місті Умань. Відповідав за 5 600 га. Розпочинав рядовим агрономом, а на початку 14-го року вже був відповідальним за всю дільницю. До кінця 2016 р. працював тут. Уже потім переїхав до Чернігова і почав працювати в Grano Group. А з 2020 року — головний агроном в Агрозем Холдинг (8 000 га).

«Вивіз сім’ю і був постійно на телефоні з друзями, знайомими: хто, що, куди. І постійно бентежили думки — де я можу пригодитися».

27 лютого Михайло був вже у військкоматі. Там була черга, і в першу чергу брали тих, хто мав військовий досвід, тому Михайло з другом почали свій військовий шлях з тероборони, допомагали волонтерському фонду. 

«Мене така злість брала. Жили нормально, все було спокійно, працювали і розвивалися. А тут прийшли на нашу землю, і я як агроном розумів, хто ми без землі будемо, рабами хіба що в цьому «руському мірі». Така злоба була, воно душило з середини», — розповідав Михайло. 

Найтяжче, за його словами, було втрачати побратимів. Втрати почались вже на другому «виході».

«Коли зранку з людиною, наприклад, каву пив, жартував, може щось особисте обговорював… А в обід його вже немає і ввечері виносиш…».

Михайло був поранений, перебував в госпіталі, і сім’я довгий час не мала від нього новин.

«Тут кожну хвилину потрібно ловити. Кровоспин вколов і був ще час. Доліз до точки евакуації. Нас тоді дуже багато поранених було. Поки несли, втрачав свідомість. По діагнозу геморагічний шок 3-го ступеня, поранення живота, кишківника, печінки, селезінки, велика крововтрата», — додав військовий.

Тепер він вже демобілізований, інвалід другої групи. Лікарі так і сказали, що це ж система травлення, в армії ніяк з цим не можна. На питання чи збирається повернутись на роботу агрономом, Михайло Якимчук відповідає, що робота агронома в сезон — це по 16-18 годин на добу 7 днів на тиждень. 

«Зараз і найближчим часом я просто не зможу нормально працювати за станом здоров’я. До того ж коли був поранений, зрозумів, що життя одне. За роботою не бачив ні сім’ї, нічого… Та й зараз в мене у пріоритеті поправити здоров’я, приділити увагу родині», — говорить Михайло. 

Читайте також: Нові умови бронювання, або як отримати відстрочку для працівників ФГ

Спочатку навіть думав залишитись в армії на якійсь посаді інструктором, наприклад. Однак командир заперечив, сказав, що в армії потрібні здорові хлопці. 

Олександр Астраханцев: Хочеться зробити більш вагомий вклад в захист України, в перемогу.

Олександр Астраханцев у 1996 р. закінчив Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва за спеціальністю «Селекція та генетика сільськогосподарських рослин». Далі була аспірантура в Інституті рослинництва ім. Юр’єва. Працював головним агрономом в одному з господарств АФ «Шахтар» площею трохи більше ніж 3 тис. га. Коли у 2014 році почалася війна, то дивився, як наші воїни висаджувалися на тих полях, які він засівав. Працював менеджером, а з 2017 р. — директором з маркетингу компанії «Лімагрейн Україна»).

Розповідає, що мотивацією піти в ЗСУ став вислів: «бути, а не здаватися». 

«Дуже багато людей, завдяки соцмережам в тому числі живе уявним життям. Тобто зовні показує себе зовсім не такими, якими вони є. Досить легко здаватися патріотом, який робить все для перемоги: постити якісь патріотичні дописи в Facebook час від часу, надсилати якісь гроші на ЗСУ. На мою думку, цього абсолютно недостатньо», — зазначив Олександр.

Він говорить, що записуватись в тероборону пішов за кілька днів до широкомасштабного вторгнення. Та оскільки не мав військової спеціальності, його додали до списку і сказали, що зателефонують. Він вивіз свою родину в безпечне місце і почав готуватися до захисту України. 

«Знайшлися однодумці, з якими ми почали займатися стрілецькою підготовкою, за можливості — фізичними навантаженнями. А коли з'явилася можливість потрапити в той підрозділ, в який я хотів, то зробив це», — розповів військовий.

Що стосується посади директора з маркетингу і її функціональних обов'язків, то, наразі його обов’язки виконує колега, а сам Олександр щодо повернення після перемоги говорить, що не заглядає так далеко. 

«Хотілося б, в планах є. Я задоволений тим вибором, який я запропонував керівництву, коли рішення було прийняте», — говорить він.

Олександр розповідає, що і на війні лишається агрономом. Коли проїжджає повз поля завжди звертає увагу.

«Коли їдеш за кермом, мимоволі звертаєш увагу на поля, оцінюєш стан озимини, ріпаків. Дивишся: ага, тут кукурудзу не зібрали, тут соняшник. Коли є можливість, зупиняюсь, йду в поле подивитись ближче», — додає Олександр.

Вадим Іванов: На війні ніколи не можна поспішати 

Вадим Іванов — киянин, але у 2014 році змінив бізнес зі сфери нафтопродуктів на сільське господарство і розпочав власну справу з вирощування картоплі, у якій за 8 років досяг успіхів. Вивчав сільське господарство на практиці у Німеччині, отримані знання активно використовував на виробництві. Військового досвіду до війни не було. 

Починав з 2014 р. працювати в Чернігівській області, в Козелецькому районі. 

«Я скоріше, не вірив, ніж вірив у повномасштабне вторгнення, бо був дуже зайнятий роботою і бізнесом. Якраз 23 лютого їздив в Іванків на крохмальний завод, домовився, що вони візьмуть у нас зразки картоплі 24-го. Цілий рік були проблеми з усіх боків, тому і не дуже заглиблювався в усю ситуацію. Для мене все розпочалось з незабутньої історії, яка стала крутим поворотом у житті», — розповів Вадим. 

23-го поїхав ночувати в Київ, а 24-го прилетіли ракети, і все почалось. Вадим вирішив до 25-го побути в Києві. Але йому потрібно було доїхати до складу, видати людям зарплату, та і його особисті документи та паспорт були на Чернігівщині. 

Доїхавши до станції метро «Берестейська» і побачивши нескінченний затор у три ряди, він відпустив машину й далі вирішив іти пішки, багато людей йшло пішки вздовж траси. Потім десь попутками, десь пішки, майже вночі достався в Майданівку. Вадим видав зарплату робітникам, а вони пізніше розказали, що він навідник.

«Вони працювали за непогані гроші. А виходить, це їх примушували картоплю перебирати… Я ще думав, слава Богу, що я встиг видати гроші. Люди були перелякані, всього боялись…Ну хлопці кажуть, що треба тебе перевірити», — додав військовий фермер.

Вадима затримали, вивезли в ліс, лишили автоматника одного і вони стояли 1,5 год. Обшукали бус. 

«Потім приїхали ще якісь люди, натягнули мені шапку на очі і замотали скотчем, зв’язали руки. В мене ще в паспорт вклеєне фото, де погано видна печатка. Причепились: що це за паспорт в тебе такий. Кудись відвезли й спустили в підвал і там просидів не знаю скільки часу, постійно допитували…Їх можна зрозуміти — вони робили свою роботу», — розповів Вадим. 

Було ще кілька допитів, поїздка в поліцію — і Вадима відпустили. Там всюди по колу йшли бойові дії. Вадим з іншими бійцями зайняв позицію у готелі «Асторія» в с. Ситняки на Житомирській трасі. З другого дня він вже почав заступати в караули. Ні бронежилета, ні каски тоді не було. Потім у березні прийшов наказ їхати на бойову позицію. 

Вадим має позивний Капелан, бо мав псалтир та молитвослов з собою і раз на добу молився. 

«Було багато чудес на цьому шляху. Коли були в «Асторії», то перший раз я запропонував хлопцям послухати вечірні молитви, а потім вони й самі просили», — додав Вадим. 

Щодо роботи, то говорить, що партнери по Житомирській області повелися дуже непорядно, пред’явили, що через нього вони зазнали збитків.

«Казали, що я погано картоплю вирощував, а також винен у тому, що не продали до війни. Ці люди не відчули і не зрозуміли, що відбулось», — каже Вадим Іванов. 

Вадим Дудка: В артрозвідці я по суті займаюсь тим, що і в мирному житті — збиранням даних та знищенням «шкідників»

Вадим Дудка — засновник і директор найбільшої консалтингової овочівничої компанії України «Агроаналіз». Родом з Криму. Закінчив Кримський аграрний університет. Але все життя своє прожив у Каховці. Тут починав з фермерського господарства, на якому вирощували овочі. З моменту утворення компанії «Чумак», з першого року вже був постачальником продукції. Починав з 7 га землі.

«У Каховці рано вранці почули вибухи. Зібрали швидко речі й встигли виїхати в перший день у бік заходу. Це було важливо, бо потім дізнався, що був у списках тих, кого не мали випускати. Виїжджали, коли десантники захопили Каховську ГЕС. А за півтори години вже все було перекрито», — розповів Вадим. 

Каже, що за добу тоді на Закарпатті зустрівся з сином та зятем і разом пішли до військкомату. 

«Я мав долучитись до Закарпатської гірсько-штурмової бригади. Це знаменита 128-ма, яка завжди в наступальних діях. Але комплектувалась нова бригада і я випадково потрапив в артрозвідку. Окремий підрозділ артрозвідки. Дуже радий, що потрапив саме сюди. Це, мабуть, найтехнологічніша бригада», — додав Вадим. 

За його словами, із подивом виявив, що довелось займатись тим самим, що і в мирному житті. Це розвідка, а в «Агроаналізі» він займався, по суті, тим самим — збирав інформацію, що відбувається на полі, які з’явились шкідники та хвороби, і приймав рішення. 

«Наша бригада робить те саме, тільки захищає людей від шкідників, які прийшли на нашу землю. Така ж комбінація різних методів, як і в аграрній сфері, — використовуються супутникові дані й дані дронів. Тут застосовую багато напрацювань з довоєнного життя, а також навчався вже новому», — розповів Вадим. 

© Ірина Кошкіна, Kurkul.com, 2024 р.