Черкаське підприємство ТОВ «Перша Конопляна Корпорація» завершило повну комплектацію лінії первинної переробки технічних конопель, вийшло на експорт до кількох країн ЄС і фактично стало майданчиком для випробування вітчизняного галузевого машинобудування. 

Водночас Міністерство економіки України подало на господарство позов до суду з вимогою повернути грант у розмірі 8 млн грн — через нібито відсутність виробничої діяльності та невиконання умов щодо робочих місць. Kurkul.com побував на підприємстві вдруге (Відео про перший візит дивіться тут) і з'ясував, чим може закінчитися цей конфлікт — і для «Першої Конопляної», і для понад 500 інших підприємств по всій Україні.

Кожну одиницю обладнання розробляли фактично з нуля

Два роки тому, коли команда Куркуля вперше приїздила до засновника підприємства Юрія Марчука, лінія первинної переробки технічних конопель лише запускалася. Сьогодні завод обладнаний повністю: кіпорозбірник, очисник, преси — весь цикл від надходження сировини до готового продукту. Обладнання на виробництві стало вдвічі більше, порівняно з першим візитом.

Кожну одиницю обладнання розробляли фактично з нуля — профільного машинобудування для галузі в Україні не збереглося. Конструктори з Дніпра, Білої Церкви, Полтави та Харкова збирали техніку за приблизними технічними завданнями, не маючи жодного досвіду роботи з коноплями. 

Сито, частина лінії переробки, мало прийти за 35 днів за контрактом, а його виготовляли вісім місяців. Дві дробарки з Дніпра, зроблені спеціально для подрібнення костриці, приїхали на завод і не дробили кострицю — їх довелося повертати, переробляти і везти знову. Очисник налагоджували три місяці: ламалося все, що тільки могло.

«Спитати нема кого. Нема ні інженерів, ні фахівців, нічого. Ми, як льотчики-випробувачі, без перебільшення, фактично на прориві галузі коноплярства в Україні — тобі дають літак і кажуть: бери і випробовуй, лети на свій страх і ризик. Так і ми», — пояснює Юрій Марчук.

Зрештою, очисник довели до робочого стану, і тепер його можна запускати в серію — інші переробники тепер вже зможуть купувати і встановлювати у себе. Але це лише один із десятків вузлів, кожен із яких проходив той самий шлях.

Те саме було і з бюрократією. Повідомлення про початок будівництва подавали п'ять разів — щоразу державні установи «футболили» на доопрацювання. За підключення електроенергії вимагалася подвійна оплата. На кожному кроці — бюрократична стіна.

«Ми очікували, що нам буде зелене світло, а насправді це десь ліхтар на горизонті, і ми намагаємося до нього дійти. Ми не працюємо — ми б'ємося. Кожен день, кожен Божий день», — каже Юрій Марчук.

Зараз сировина з минулого сезону перероблена повністю — запаси закінчилися близько місяця тому. Підприємство готове до запуску у новому сезоні на повну потужність.

€600 за тонну волокна і черга на насіння 

«Перша Конопляна Корпорація» — виключно переробне підприємство, власних посівів конопель у нього немає. Модель побудована на кооперації: до заводу звертаються аграрії, які вирощують сировину, а підприємство її переробляє. У минулому сезоні коноплі вирощували кілька великих агрохолдингів в Україні — поки що по 200–250 га.

«Вони зайшли сюди не просто погратися. Вони бачать, що час настав, і тому беруться. Нема сенсу вирощувати тисячу гектарів конопель, якщо нам нема де їх переробити», — пояснює Юрій Марчук.

За підсумками 2025 року підприємство отримало перший повноцінний урожай і вже реалізувало всю продукцію. Костриця — серцевина конопляного стебла — відвантажується до Угорщини та Італії, де з неї виготовляють костроблоки: органічний будівельний матеріал із теплоізоляційними та звукоізоляційними властивостями, аналог газобетону, але на 100% природного походження. 

Надходять замовлення з Німеччини на підстилку для тварин: конопляна костриця є стандартом утримання елітних коней в Англії, Франції та Угорщині. 

Волокно — найдорожча фракція — реалізується по €600/т і теж йде на експорт. Конопляне насіння продане повністю, черга на нього продовжує зростати.

«Якби я сьогодні міг продати тисячу тонн конопляного насіння — продав би. Але його поки що нема. І, судячи із зусиль Міністерства економіки, — ніколи не буде», — говорить Юрій Марчук.

Костриця має і суто практичне застосування всередині країни. Минулої вологої осені, коли фермери Черкащини не мали чим сушити зерно, Юрій Марчук безоплатно віддавав їм некондиційну солому з власних запасів — паливо з теплотою згорання як у дуба. 

Надходять запити і від реабілітаційного центру для ветеранів — на мульчу для озеленення. Кострицю можна також використовувати замість деревної щепи у виробництві ДСП: змішати з клеєм, спресувати — і плита готова, без жодного дерева.

«Економіка культури унікальна: близько €1000 з га дає насіння і ще стільки ж — солома. Жодна інша польова культура не формує два рівноцінні потоки доходу одночасно. Додатковий агрономічний бонус: коноплі є одним із найкращих попередників — розпушують ґрунт, пригнічують бур'яни і не потребують гербіцидів», — каже Юрій Марчук. 

Є й кліматичний вимір: південні області України дедалі більше стикаються із засухою і не знають, що сіяти. Коноплі стійкі до посухи, здатні рости на деградованих ґрунтах і можуть стати частиною відповіді для цих регіонів.

Закон є, але двох слів не вистачає

Прийнятий закон, який легалізував технічні коноплі як сільськогосподарську культуру, — це не окремий нормативний акт. Це одне речення, вставлене в закон про медичний канабіс після десяти років галузевої боротьби. І навіть воно виявилося неповним.

Розробники забули додати два слова — «і продуктів переробки». Через це весь експортований товар із конопель — волокно, костриця, насіння — формально підпадає під наркоконтроль МВС. Перед кожним відвантаженням підприємство зобов'язане викликати інспектора, відібрати пробу і провести лабораторний аналіз вартістю від 1 до 6 тис. грн. Аналіз робиться за два тижні. Увесь цей час машина з готовою продукцією стоїть на завантаженні.

«Те, що це повний абсурд, нікого не цікавить. Забули слово вставити — ну, пробачте. Могли б запитати практиків, виробників — не запитали. Як завжди», — каже Юрій Марчук.

Грант як «сир у мишоловці»

24 червня 2022 року — рівно через чотири місяці після початку повномасштабного вторгнення — Кабінет Міністрів ухвалив постанову №739 про програму підтримки переробних підприємств, садівництва і будівництва теплиць. Ключовою вимогою програми стало створення робочих місць.

«Перша Конопляна Корпорація» стала одним із перших отримувачів гранту — 8 млн грн, а це рівно половина вартості виробничої лінії (16 млн грн). 

«Умови були такі: протягом 12 місяців сплатити податки на суму, більшу за суму гранту, і створити не менше 25 робочих місць на постійній основі. Першу умову ми виконали повністю: до сьогодні сплачено понад 11 млн грн податків при гранті 8 млн. З другою вийшла колізія», — коментує ситуацію Юрій Марчук і додає, що в умовах воєнного стану утримати персонал фізично неможливо. 

Крім того, п'ять місяців завод не працював через відсутність електроенергії. Чиновники Мінекономіки радили поставити сонячні станції або генератори.

«По-перше, електростанцій у мене нема в бюджеті — ні сонячних, ні ядерних, нічого. Є поняття бюджету. По-друге, всі ті, що понаставляли генераторів, навіть бояться їх запускати — через нинішні ціни на солярку. І коли такі питання задають люди з Міністерства економіки — no comments», — відповідає на це Юрій Марчук.

Знайти персонал, говорить він, майже неможливо: за офіційною статистикою, на одного безробітного в Україні припадає 20 вакансій, реально — ще більше. 

«Люди бояться офіційного оформлення, бо знають: податкова передає дані до ТЦК. Я неодноразово звертався до Держпраці — там обіцяли направляти робітників, але від письмової гарантії зайнятості навіть на три місяці відмовилися.», — каже Юрій Марчук. 

Натомість місяць навчання одного працівника — реальні витрати часу і коштів. Люди відпрацьовували і йшли.

«Я один раз найняв персонал, місяць їх навчав. Потім вони кажуть: «Дякуємо, ми пішли». Я знову наймаю, знову навчаю, знову витрачаю кошти і час — це все абсолютно безрезультатно», — додає він.

За його словами, умови самої програми при цьому змінювалися тричі протягом трьох років, що додатково ускладнювало виконання зобов'язань. Мінекономіки зафіксувало два порушення: відсутність робочих місць і відсутність виробничих процесів. При цьому засновник переробного підприємства здивований, чому не було враховано ні будівельні роботи, в яких були задіяні сотні людей, ні простій через відключення електроенергії.

«Оце все, що ви бачите навкруг, — невже воно створилося само? Ніхто тут його не робив — ні будівельники, ні проектанти? Тут сотні людей були задіяні. Але з точки зору Міністерства економіки — ми ніякої діяльності не вели», — каже Юрій Марчук, демонструючи переробний цех.

Автоматизація проти «робочих місць»

Окремий аспект конфлікту — автоматизація. Підприємство встановило кіпорозбірник, який замінив вісьмох робітників, що вручну розривали тюки із сировиною у дві зміни. З точки зору умов гранту — це скорочення робочих місць, тобто порушення.

«От дивіться, якщо треба прокопати 5 км траншеї — можна найняти сто чоловік з лопатами на три місяці, а можна взяти екскаватор на три дні. З точки зору Мінекономіки, у разі вибору екскаватора — ви злочинець, бо замість ста робочих місць створили одне. Але логічно зробити це якомога дешевше і ефективніше», — пояснює Юрій Марчук.

В умовах дефіциту кадрів, зростання вартості енергоресурсів і жорсткої конкуренції на експортних ринках, автоматизація — це не вибір, а необхідність. Підприємство продовжує її розвивати. При цьому Юрій Марчук переконаний, що реальний масштаб зайнятості треба рахувати не на рівні одного заводу, а на рівні галузі.

«Реальні гроші створює тільки реальний бізнес. Бізнес, який створює додаткову вартість. Розвиток коноплярства в масштабах України — це мінімум 100 тис. робочих місць. Не фантомних, не на папері — а в реальній економіці», — каже він.

Жатка з Черкас і кредит ЄБРР

Паралельно з судовим процесом підприємство продовжує розвиватися. За кредитом ЄБРР у Черкасах — на заводі, релокованому з Бердянська — зараз виготовляють унікальну дворівневу жатку для збирання конопель. Проблема, яку вона вирішує, конкретна: коноплі сягають 3 м у висоту, звичайна жатка піднімається максимум на 1,4 м. При збиранні стандартним комбайном близько метра стебла просто зрізається і викидається, а решта — придавлюється колесами і стає непридатною для переробки.

Дворівнева жатка вирішує це за один прохід: верхній рівень зрізає насіння, нижній — укладає стебло в покіс між колесами комбайна. Машину планують випробувати в нинішній збиральній кампанії і запустити в серію. Технологія — власна, українська; аналогів немає.

У Харківській області тим часом запускається ще один завод первинної переробки. У радянський час таких підприємств по Україні налічувалося 35 — по кілька в кожній області.

«Ми повинні бути першими, як колись Україна була першою в Європі по коноплях. Я спілкуюся з європейськими колегами — вони кажуть: ви вже нас обігнали років на десять. Оце мене тішить, що ми хоч когось у чомусь обігнали», — каже Юрій Марчук.

Втім, якщо суд проти «Першої Конопляної Корпорації» буде програно — підприємство закриється. Разом із ним, впевнений Юрій Марчук, за схожою схемою під удар потраплять понад 500 учасників тієї самої грантової програми по всій Україні. 

*Редакція Kurkul.com наразі чекає на відповідь на запит до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства щодо цієї справи.

© Ірина Кошкіна, Kurkul.com, 2026 р.