Акуратні басейни під тентом, усміхнений фермер дістає з сачка чергову партію креветок й рахує майбутні прибутки. Ринок порожній — бери й багатій.  За один сезон практично вся сума вкладень має повернутися. Люди вкладають у перспективний бізнес грантові кошти, заощадження та державні виплати. Але чомусь не отримують бажаних заробітків.

У редакцію Kurkul.com звернулися підприємці, для яких вирощування прісноводних креветок стало збитковою ідеєю. Вислухавши всі історії, ми вирішили розібратися у питанні: це невдале планування та управління бізнесом чи існує інша причина провалу? І чи можлива в Україні ситуація, коли обман підприємців-початківців, зокрема ветеранів, є насправді схемою заробітку для їх контрагентів?

«Це була наша найбільша помилка…» — історія Сергія Савченка

Сергій Савченко — ветеран війни. Він прийшов у тему аквакультури не з нуля. Спершу сам запустив невелику систему, спробував вирощувати креветок і вирішив масштабуватися. Ферму він будував сам, адже, каже, мав поняття в будівництві. А ось саме для облаштування технічної складової акваферми потрібен був технолог. Почав шукати компанію для співпраці і в мережі натрапив на відео ТОВ «Українська креветка».

«Думаю, треба зустрітися, поїхати подивитися. Зідзвонились, приїхали до них і нас одразу завели на акваферму. Показали, як у них ростуть креветки, і одразу вже давай укладати договір. Я сказав, що коштів немає, адже подався на грант. Вони тиснули: «Заключаємо договір, а будуть кошти — тоді перерахуєте». Ну, думаю, нехай буде. Це була наша найбільша помилка. Але хто ж знав», — згадує він перший візит.

Обіцянки компанії на старті звучали привабливо: «за 4 місяці  креветка виростає до 20 г». Обіцяли і зростання щільності посадки: «100 штук на 1 м³ садимо, не більше. Будете вчитися — будете вирощувати і по 200 штук. В нас є люди, які вже вирощують і по 200, і все виходить».

Далі, за словами Сергія, почався пресинг з оплатою: «Надзвонювали чи не через день: гроші вже є, нам треба закривати звіти, треба, щоб ви терміново перерахували гроші». Коли грант підтвердили, він перерахував близько 200 тис. грн компанії. Йому як військовому-ветеранові пообіцяли знижку.

«За договором мав приїхати технолог і допомогти з облаштуванням. Через якийсь час він приїхав, подивився і надіслав мені список обладнання, яке мені потрібне. Я деякі пункти повідмінусовував, бо  розумів, що там уже щось не так. Ціни завищені десь вдвічі, десь втричі. Але ж по договору щось я мав у них купити», — розповідає ветеран.

Саме обладнання він чекав ще 2–3 місяці: «Це постійні дзвінки: коли? Відповіді: та вже їде, то десь застрягло, то не доїхало». Кожен раз щось нове». 

В результаті обладнання таки доїхало на акваферму. Коли систему нарешті зібрали й запустили, з'ясувалося, що працювати як слід вона не може.

«Їх насоси взагалі не давали того тиску, що треба. Там щілинка — біжить вода. Компресор настільки потужний, що я просто більшу половину повітря випускав — він мені тільки світло намотував і все. Тобто мені продали китайське фуфло за скажені гроші. Я все його поміняв в результаті», — розповідає Сергій Савченко.

Запуск припав на кінець зими — початок весни. Сергій Савченко почав гріти воду й зателефонував щодо мальків, яких йому пообіцяли привезти за тиждень. У результаті їх доставили лише за 2 місяці, хоча щодня обіцяли доставку. Відтак було витрачено марні кошти на нагрів води.

«Ми запускали креветок по 1000 штук в один басейн. Пройшли 2–3 місяці— спускаємо басейн, робимо ревізію, рахуємо — залишилося десь близько 600 креветок. Чому компанія нам не озвучувала одразу, що можливий канібалізм? Вони ж взяли на себе функції технолога. На що ми почули: «Обрізайте їм клешні».  Якби їх було 100 штучок загалом, то можна було б обрізати ті клешні. А якщо говорити про десятки тисяч? Без матюків не знаю, як про це розповідати», — зазначає він.

Не справдилися й обіцянки щодо росту. Масу 20 г набрали тільки одиниці. І далі не росли.

Ще до підписання договору Сергій питав засновника компанії Олексія Слєпньова, чи викуплять у нього креветку з його першої, невеликої системи. Він запевнив, що без проблем. Коли ж дійшло до діла, викуп перетворився на окрему епопею.

«Дзвоню я до нього: все, я готовий продати креветок, приїжджайте на викуп. — «Все, давай, ось приїдемо». Дуже довго я його чекав із цим викупом.  Десь за місяць він до мене приїхав, бігом-галопом завантажив у машину і сказав: «Все, гроші перекину тобі на картку», — розповідає фермер.

Грошей не було ні через день, ні через три. Фермер щодня дзвонив, і таким чином йому приблизно через 2 місяці вдалося отримати всю суму за свою продукцію. 

Досвід виявився настільки промовистим, що другу, велику систему, фермер запускав уже без договору з компанією і здавати їм креветок навіть не планував. Далі він спробував реалізовувати креветку сам і швидко зрозумів, що ринку з тими цінами, які озвучує ТОВ «Українська креветка», немає.

«Продавали креветок по 1000 грн/кг, а не по 2 500 грн/кг, як обіцяв Слєпньов. Я спочатку пропонував по 2000 грн/кг, то люди крутили пальцем біля скроні: «Ми на ринку по 500 грн/кг купимо». І я тоді зрозумів, що за такі скажені гроші люди не готові їх купувати. Продавали по 1000 грн/кг  і то це для людей дорого було», — каже він.

Головний висновок Сергія  про саму бізнес-модель — без власної інкубації та замкнутого циклу бізнес на креветках не працює. А якщо купувати мальків, корм, то таким чином цей бізнес не запрацює ніколи. При цьому з аквакультури він не пішов.

«Я йду далі, не здаюся. Але вкладено вже немало — пристойна сума грошей. Я далі вчуся. Бо ніхто не розкаже, як цей бізнес взагалі запрацює і чи запрацює він в Україні. Але без «Української креветки» — це 100%», — підсумовує ветеран.

«Ти стаєш непотрібним, коли віддаси гроші» — розповідь Максима Рогова

Другий наш співрозмовник, Максим Рогов, не інвестор, а виконавець. За дорученням він пів року налагоджував виробництво креветок після контракту з ТОВ «Українська креветка». Схему, за якою працює компанія, він описує так:

«Це дуже красива афера. Вона розрахована на те, щоб показати картинку: легкі гроші на креветці. Але вони самі знають, що креветка в УЗВ не росте в такій кількості, як хотілося б. До 20 г за 4 місяці може дорости хіба 0,5%. Решта — дрібнота», — зазначає Максим Рогов.

Ключовий елемент схеми — продаж обладнання під виглядом франшизи.

«Під виглядом франшизи вони продають утридорога обладнання. Ти купуєш барабан, який коштує 100 тис. грн, у них за 300 тис. грн. Але це умова: «якщо хочеш, щоб ми у тебе купували креветки, то купи в нас обладнання». І нікого не цікавить, виростуть вони у вас чи ні — головне продати ідею. Якщо вони у вас не виростуть, то вам скажуть, що ви неправильно годуєте, чи неправильно доглядаєте, чи не той температурний режим, чи у вас не та вода. Тобто винні в усьому ви», — каже співрозмовник.

Як доказ завищення цін на обладнання, один зі співрозмовників надав нам рахунок-фактуру надану ТОВ «Українська креветка», та пропозиції цін на аналогічний товар в іншого постачальника. За словами інших співрозмовників, саме ця компанія є постачальником обладнання для ТОВ «Українська креветка».  

 

За словами Максима Рогова, після отримання грошей інтерес компанії до клієнта зникає: «Ти стаєш непотрібним, коли віддаси гроші й купиш обладнання. Тому ніхто і не їде на господарства. І для цього знайдуть масу причин: то хтось захворів, то не доїхав, то зламалася машина, то ще щось».

Окремий блок претензій виконавця до самої технології. Критичні нюанси клієнтам просто не озвучують.

«Мені сказали: побудуй просто такий кубик, де буде вода, де кипітиме біозагрузка, і воно має працювати. Але практика показує, що живий організм дає осад у вигляді відмерлих бактерій, які пройшли життєвий цикл. Він осідає на дно басейну таким важким пластом, який треба збирати і прибирати. Як це зробити — ніхто ж не каже. Догадайся, мовляв, сам. Виявляється, дно треба робити конічної форми, щоб це все кудись зливалося, забиралося. Я про це довідався тільки через 8 місяців роботи. Питаю: а чому ви не сказали мені? Їм це не цікаво. А навіщо? Усі конструкції, усі ці нюанси ти додумуєш сам. Якщо мізків не вистачило додумати самому — потім стикаєшся з проблемами і постійно борешся», — зазначає співрозмовник.

Він каже, що ті невеликі обсяги, які фермерам все ж вдається виростити, компанія викуповує, але не для ринку.

«Ти виростив креветок, то якусь частину, ті ж 20 кг — вони у тебе куплять. Але куплять для чого? Вони їх купляють, везуть до себе в басейн, садять 180 штук на 1 м³ для красивої картинки. Далі приходить нова людина, це все бачить, їй розказують, як все гарно виросте. І люди ведуться, укладають договір. І тому вся ця піраміда, вся ця схема працює далі».

Досвід виконавця показав, що креветка в УЗВ рости може, але не в комерційних обсягах. Прийнятну динаміку ваги вона показує лише за щільності посадки менше ніж 50 штук/м³.

«Але 50 штук на 1 м³ — це просто невигідно. Витрачати опалення, годівлю. Корми заготовляються сезонно. Влітку заготовляється рослинна продукція, восени — рибна. Додайте сюди постійне сортування: дрібну до дрібної, крупну до крупної, за розміром, плюс підрізати їм клешні. Від кількості басейнів залежить якість сортування. Якщо ти садиш 10-грамову і 15-грамову разом — зрозуміло, що більші будуть пригнічувати менших. І чим чіткіше ти розсадиш їх по розміру в різні басейни, тим кращі результати», — пояснює він.

І навіть за дотримання всіх умов економіка не сходиться. Він розповідає, що порахував, скільки реально може виростити креветок у 250 м³ води. 

«Я нарахував 30 кг на місяць, і це просто мегапоказник. А що таке 30 кг на місяць? За захмарною ціною 2300 грн від ТОВ «Українська креветка»  — навіть 70 тис. грн не отримати. Тобто ми навіть витрати не покриємо, які йдуть на електрику, на годівлю і на зарплату», — зазначає співрозмовник.

Навіть якби креветки росли, залишалося б питання збуту. Виконавець намагався продавати їх поза компанією своїм знайомим із грошима, у яких «теж загорілися очі».

«Це можна продавати тільки багатим людям, яким нікуди дівати гроші. Дорогі понти, так можна сказати. Покласти на стіл живих креветок по 2500–3000 грн за 1 кг. Можливо, є сенс реалізовувати їх через ресторани. Але, знову ж таки, хто купить їх за 2500 грн?  Кому вони потрібні? Ідеш у супермаркет і купуєш найдорожчого лобстера за 1200 грн/кг. Так, вони живі. Їхня принада в тому, що вони живі. Але в яких умовах вони вирощуються — ніхто ж про це не думає. Не зрозуміло, якої якості ця плівка, яка виявилася несертифікованою і взагалі шкідливою. Ну і питання до ящиків. Це вторинна чи первинна переробка? Від них незрозумілий запах. Чи можуть в таких умовах рости креветки? Це ж впливає на креветок? А потім їх споживають покупці», — зазначає Максим Рогов.

«До мене жодного разу ніхто не приїхав» — Сергій Ігнатенко

Наш третій співрозмовник, Сергій Ігнатенко, співпрацював з «Українською креветкою» з 2023 по 2025 рік. За договором компанія мала надати «всі необхідні матеріали для хорошого вирощування креветок» та технологічний супровід. Він придбав шість комплектів обладнання по 55 тис. грн кожен. Проблеми почалися ще з комплектації обладнання.

«Вони мені в шостому комплекті взагалі прислали фільтр не той, який мені потрібен. Ми поміняли його з горем пополам, але новий почав текти ще першого дня», — зазначає співрозмовник. 

За словами фермера, гроші за несправний фільтр він забирав близько року.

Технолог, візити якого були прописані в договорі, за 2 роки співпраці не приїхав жодного разу — ані на прийом приміщення, ані на встановлення обладнання.

«Будівлі ми будували самі. За договором технолог мав приїхати на прийом будівлі — не приїхав. На установку — не приїхав. Ми встановлювали самі ці всі комплекти, самі все робили. Щоб ви розуміли: за весь час, який ми співпрацювали, до мене жодного разу ніхто не приїхав. Жодного», — розповідає Сергій Ігнатенко.

Навчання від компанії, за словами фермера, обмежилося поясненням, як обслуговувати фільтри: «ручку покрути — вся грязь зійшла». Коли за 2 тижні після запуску мальків почали змінюватися хімічні показники води, відповіді від компанії він не отримав.

Розбиратися довелося самотужки: через інтернет-магазини фермер дізнався, які препарати додавати, щоб збити рівень нітратів і нітритів. 

«Виявляється, фільтри треба розкривати повністю, і всі мочалки, які в ньому, треба руками мити. Я це все зробив — і в мене все стало добре з водою. Робота насосів — це окрема тема. Ніхто навіть не сказав, що їх також треба мити. В мене так згоріло 2 насоси. І ніхто мені не відшкодував. Ніякої гарантії немає. І все це були мої проблеми», — зазначає він.

Перший цикл вирощування у фермера затягнувся саме через відсутність супроводу від ТОВ «Українська креветка».  Але зайшов з креветками на другий сезон, бо списав першу невдачу на власні помилки.

«Я подумав, що це мої помилки. Я наче все усунув і подумав, що за пів року креветки виростуть», — розповідає Сергій Ігнатенко.

Тому  він домовився про купівлю нових мальків. Компанія дала їх безкоштовно, адже в невдачах була і їхня вина. Але коли нові мальки пішли у ріст, стало очевидно, що креветки вже ніколи не виростуть.

«Коли я почав вдруге вирощувати і пройшло 3 місяці, я вже зрозумів: ці креветки рости вже не будуть. І коли я перебрав їх і відсортував, вийшло, що 80% просто треба було утилізувати. А з тими, що залишилися, я ще працював кілька місяців  і зрозумів, що навіть мінімальних 10 кг я не виведу. І тому ми їх, як то кажуть, самі з'їли — ті рештки, що були. І все, я закрив цей проєкт», — розповідає Сергій Ігнатенко.

Загальні втрати фермер оцінює приблизно у 6 млн грн.

«99% людей закривались» — історія експрацівника компанії

Четвертий наш співрозмовник, Михайло Меланіч, знає компанію зсередини, адже, з його слів, 2,5 року він був фактичним партнером Олексія Слєпньова. Почав працювати з ним у 2022 році. Він проводив навчання для клієнтів, екскурсії, консультування клієнтів, проєктував акваферми. 

«Коли я прийшов, то не розумів загальної обстановки. Борг компанії був $60 тис. Чому, як і що відбувається і яка тут взагалі схема? Я в силу своєї наївності допомагав фактично дурити людей: продавати їм басейни, обладнання для вирощування. Через це фірма досить швидко вийшла з тої боргової ями», — зазначає він.

Але з боргів компанія, за його словами, насправді не виходила ніколи і причина мала ім'я та прізвище. На його запитання, звідки борги, Олексій Слєпньов відповідав незмінно: «Заспокойся, все нормально. Я нікому нічого не винен — це мені всі винні».

Свою основну роль у фірмі колишній партнер описує так: «Кожну суботу-неділю я проводив для людей навчання. Це були сотні людей за майже 2 роки моєї роботи. Співпраця починалася від $3000, і вже за перший рік такса входу в цей бізнес виросла до $5000. А були люди, які вкладали одразу $10-40 тис.».

Окремо він описує роль телебачення в розгоні потоку клієнтів. За його словами, сюжети про компанію виходили на національних каналах, і він добре пам'ятає один із ефірів телемарафону, під час якого був присутній поруч.

«Після цього дуже сильно піднялася популярність компанії «Українська креветка». Потік людей почав збільшуватися з кожним днем. Роботи було дуже-дуже багато. Фінансовий потік пішов просто величезний», — зазначає Михайло.

Математику майбутніх заробітків, за словами колишнього партнера, компанія малювала двома інструментами. Перший — щільність посадки.

«Креветка Розенберга — канібальне створіння. Канібалізм цього гідробіонта становить до 65%. Політика цієї фірми була — щільність посадки 100 штук на 1 м³ води. Тобто вже розуміємо: з 1 м³ води, зі 100 штук, у кращому випадку виживе 35 креветок. А він дурив людей і казав: «Ви будете витягувати від 2 до 3 кг креветок з цього куба води», — розповідає співрозмовник.

Другий інструмент — ціна викупу, яка стрімко зростала.

«Коли я прийшов на фірму, то вони обіцяли викуп по 600 грн/кг креветок. Ціна потрошку зростала до 650, 700, 800 грн. А потім Слєпньов вирішив монополізувати ринок і пропонував 1200, 1500, 2000, 2200, 2300 грн/кг», — каже він.

Що вища ціна викупу на папері, то привабливішим виглядав «бізнес-план»: людина купує 3-4 басейни по 8-9 м³, множить на обіцяні «2-3 кг з куба» на 2300 грн і бачить чудовий заробіток. Реальність, за словами свідка, інша: «У підсумку 99% людей закривалися, бо ні в кого не виходило виростити цих креветок. Ця шахрайська схема побудована на тому, щоб у людей нічого не вийшло».

Є питання й до обладнання. Наприклад, плівка, якою пропонують огортати басейни в ТОВ «Українська креветка». Колишній партнер знає цю історію від самого початку, бо сам, за іронією долі, розробив конструкцію цих басейнів. Він розповідає, що спочатку компанія комплектувала клієнтів звичайними басейнами для купання відомих брендів Intex та Bestway. Потім Слєпньов знайшов виробника, який займається тентуванням автівок:

«Мене попросили розробити басейн. Варіанти були розроблені й подані. А коли привезли перший екземпляр, то в ході спілкування я дізнався, що цією плівкою тентують машини. У мене вже тоді закралося розуміння: плівка, якою тентують автівки, не може бути акваплівкою. Вона може бути токсичною».

Він поділився сумнівами з Олексієм Слєпньовим  і той спершу відреагував конструктивно та попросив знайти лабораторію, яка зможе дослідити плівку. Лабораторія знайшлася, але далі все вперлося в ціну аналізу:

«Суму назвали — 7000 грн, щоб повністю оцінити, чи можна її використовувати для аквакультури. На що я отримав відповідь: «Це дуже дорого, нехай буде так, як є, нічого не потрібно робити, все буде відмінно, ніякої токсичності по факту немає». Хоча реально це плівка, яку використовують лише для тентування автівок».

Він каже, що люди купували басейни з цієї плівки, а потім докуповували басейни Intex чи Bestway, щоб розширятися. У купованих басейнах все розвивалося набагато краще — менше нітратів у воді, менша смертність креветок. І темпи росту в Intex були на порядок вищі. Тому люди дуже часто запитували: «В чому може бути причина? Чи не токсична плівка?».

Свій вихід з компанії Михайло описує так: «Коли я вже зрозумів масштаби проблеми — а проблема збільшувалася з кожним днем — я просто розвернувся і пішов. Були погрози. Але хочеться, після стількох років знущань над людьми в цьому бізнесі, щоб усе-таки був якийсь розголос і цією проблемою зайнялися компетентні органи. Бо це глобальна проблема для всіх українців, які вірили в цей бізнес, а в підсумку зростали лише рекламні обороти цієї компанії».

Позиція компанії ТОВ «Українська креветка»  

Редакція Kurkul.com звернулася з офіційним запитом до Олексія Слєпньова, керівника ТОВ «Українська креветка». Ми поставили питання щодо гарантії на обладнання, закупівельних цін на продукцію, супроводу  клієнтів, а також попросили надати сертифікати якості на обладнання. 

На жаль, відповіді на питання ми досі не отримали.

В переписці з журналістом редакції Олексій Слєпньов так прокоментував усі претензії клієнтів: «Чому не їдуть в поліцію? Мені здається, що вони створили свою спілку і моїм їмʼям хочуть пропіаритись і нагло брешуть людям».

Також на підтвердження своєї позиції засновник компанії надіслав редакції відео, у якому, ймовірно, один з клієнтів розповідає, що успішно вирощує креветку й задоволений співпрацею з ТОВ «Українська креветка» і Олексієм Слєпньовим. 

Паралельно до редакції звернулася Юлія Ліберман. З її слів, вона — партнерка по бізнесу Олексія Слєпньова та власниця компанії ТОВ «Українська креветка Ліберман». Вона категорично не погоджується з викладеними претензіями і наполягає, що картина, яку подають свідки, однобока.

Насамперед вона заперечує факт відмов у викупі: «Жодної відмови не було». Єдину проблемну ситуацію Юлія описує так: «Була одна ситуація, коли Олексій був у лікарні. Зателефонував клієнт і сказав, що в нього замкнула проводка, наче все згоріло, немає можливості тримати креветку — мовляв, приїдьте протягом 2–3 годин, заберіть. Так це неможливо зробити, бо логістику планують: саме в той день усі автомобілі були на викупах західного регіону, а їхати до його ферми мінімум 5–6 годин. Я йому особисто сказала, що це неможливо і нашої вини в цьому немає. На що він відповідає: «Все здохло, дякую за співпрацю». Я ж не Бог — направити до нього вертоліт. Ну так а в чому наша вина?»

Загальну ж картину свідчень вона вважає викривленою: «Не все так однозначно, як люди розказали. Там, де їх «косяк», вони умовчали. А там, де їм допомогли, теж «дякую» не сказали навіть».

Насамкінець Юлія висловила впевненість, що судових перспектив у претензій немає: «Можу вас запевнити, що ніхто з них до суду не піде, бо суд не обманути. Там піднімають усі події послідовно, і люди розуміють, що є записи, є розрахунки, є чати і договори, а також свідки — чому та як саме вони приходили в цей бізнес і при яких насправді обставинах виходили».

Через деякий час від Юлії надійшла відповідь на запит від редакції Kurkul.com:

«Більшість поставлених питань стосуються «внутрішньої господарської діяльності підприємства, статистики виконання договорів, фінансових показників, умов співпраці з клієнтами та контрагентами, комерційної політики, а також інформації щодо третіх осіб». Цю інформацію компанія називає такою, що «не є публічною, належить до інформації з обмеженим доступом та не підлягає розголошенню без правових підстав».

Окремі питання, зазначає компанія, «сформульовані як твердження про нібито наявність порушень або неправомірних дій». Оскільки до запиту «не додано жодних документів чи інших належних доказів», компанія заявляє, що «не має можливості коментувати непідтверджені твердження або припущення» і пропонує редакції надати копії документів, щоб дати «предметний коментар щодо кожного конкретного випадку».

Насамкінець компанія нагадала, що «здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України, виконує договірні зобов'язання перед клієнтами» і залишає за собою право на захист честі, гідності й ділової репутації «у разі поширення недостовірної або неперевіреної інформації».

Таким чином, на жодне з конкретних питань — про наявність чи відсутність гарантії на обладнання, ціну викупу, сертифікати якості на плівку для басейнів, затримки постачання, форму розрахунків — компанія по суті не відповіла, пославшись на конфіденційність та відсутність доданих документів.

Обман покупців чи завищені очікування початківців — що насправді?

Готуючи матеріал, ми неодноразово міркували: публічність, сюжети на національних телеканалах, відкриті ферми, екскурсії, живі креветки, які справді можна побачити й покуштувати. Чи можливий обман у настільки публічному веденні бізнесу?

Можливо, річ не в умисному обмані, а в тому, що сама бізнес-модель — вирощування прісноводних креветок в УЗВ як бізнес — виявилася нежиттєздатною в українських умовах? Але компанія продовжує продавати франшизу, а покупці, ймовірно, через брак досвіду не прораховують реальну економічну складову цього бізнесу. 

У такому разі йдеться радше про нежиттєздатний продукт і завищені очікування, ніж про сплановану аферу, а це юридично й етично різні речі.

Редакція свідома, що всі опитані є сторонами конфлікту. Троє втратили вкладені кошти, четвертий пішов із компанії після сварки із засновником. Кожен із них має підстави подавати історію на власну користь, і там, де ми спираємося лише на їхні слова, ми це зазначаємо. На цьому наголошує й представниця компанії: за її словами, свідки замовчують власні помилки.

Саме тому ми надали можливість ТОВ «Українська креветка» внести ясність у ситуацію і спростувати претензії клієнтів. Ми готові опублікувати відповідь, коли її буде надано. 

© Kurkul.com, 2026 р.