Для аграріїв закінчення чергового сезону означає лише початок підготовки до нового. Оскільки одним із найважливіших показників ефективності сільськогосподарського підприємства є рівень організації його матеріально-технічного забезпечення, то про зимовий відпочинок годі й думати. Про те, як зустріти новий сезон у полі всеозброєними та з матеріально-технічною базою за спиною, яка забезпечить втілення ваших планів на 100%, ми й поговоримо в цьому матеріалі.

Вартість матеріально-технічних ресурсів постійно зростає, тож для досягнення необхідної маржинальності господарства слід відповідально підходити до вибору часу та способу їх придбання. Тому сільгоспвиробники завжди уважно вивчають ринок, якість і ціни.

«Більшість виробників оголошують свою цінову політику та формують заявки на наступний рік у жовтні-грудні кожного року. Відповідно, це — найкращий період для проведення переговорів щодо ціноутворення та резервування обсягів. Крім цього, як показує досвід попередніх років, найнижчі ціни та найкращі умови на добрива можна отримати в періоди «міжсезоння». Однак треба бути готовим та враховувати, що постачальники можуть вимагати відразу прийняти товар, що призведе до замороження коштів та заповненості складів», — розповідає категорійний менеджер в Управлінні прямих та непрямих закупівель МХП, Максим Висоцький.

Пальне для «залізного коня»

Аграрна галузь є одним із найактивніших вітчизняних секторів економіки, що споживає великі обсяги пального. Часто аграрії купують дизельне пальне й бензин у нафтобаз, які, по суті, є просто перекупниками. Адже вони купують нафтопродукти в державній компанії «Укргазвидобування» (УГД), Кременчуцького НПЗ або імпортують товар, перевозять на свої нафтобази і продають далі дрібним оптом. Різниця в ціні на тонні в такому випадку може досягати 2–2,5 тис. грн.

Донедавна сільгоспвиробник міг дещо економити на пальному, ставши самостійно невеликою нафтобазою. Багато хто використовує великі ємності для пального — бочки й цистерни об’ємом у кілька тонн, які зариті в землю для дотримання техніки безпеки й економії простору.

Але є одне «але». З липня 2019 року всі сільгоспвиробники, які мають ємності для зберігання пального, повинні отримати ліцензію на право його зберігання. Річна плата за ліцензію — 780 гривень. Штраф за зберігання пального без ліцензії — 250 тис. грн.

Та не цистернами єдиними. Закупівлю дизельного пального можна вести також за довгостроковими та спот-договорами. Довгостроковий договір забезпечує стабільність поставок і нижчу ціну. Спот-договір дозволяє взимку купувати дизельне пальне за ціною, меншою, ніж за довгостроковим контрактом. Проте варто пам’ятати, що в період дефіциту пального на ринку за спот-договором є ризик його взагалі не купити.

В «Укргазвидобуванні» пропонують особливі умови роботи з аграріями будь-якого типу виробництва і величини земельного банку — прямі й довші форвардні контракти на поставку пального. Причому спеціально для аграріїв розмір лота буде знижений до однієї машини або цистерни.

Наприклад, господарство із земельним банком 8 тис. га в середньому споживає на рік орієнтовно 500 т дизельного пального: по 250 т на посівну і збиральну кампанії. Фермер може скористатися пропозицією «Укргазвидобування» й на відкритому біржовому ринку законтрактувати необхідний обсяг для посівної в лютому, заплативши всього 30–40% від суми авансом. Решту він доплатить, коли буде здійснюватися поставка пального перед посівною. Якщо прийняти мінімальну економію близько 2 тис. грн на тонні, то лише на пальному економія для фермера може скласти понад 1,25 млн грн на рік.

Зернятко до зернятка

Для отримання стабільно високих врожаїв необхідно здійснювати сортооновлення та періодичну зміну насіння старих репродукцій на еліту або першу репродукцію.

Із насіннєвим матеріалом у вітчизняних аграріїв проблем немає — були б кошти. Сьогодні представництва великих міжнародних насіннєвих компаній і українські селекціонери можуть повністю забезпечити якісним насінням сільгоспвиробників.

Вітчизняні аграрії мають вибір: самим виробляти насіння для своїх потреб, купувати в закордонних чи вітчизняних постачальників. Зазвичай власні насіннєві підрозділи можуть собі дозволити великі агрохолдинги. Їм власний випуск насіння дозволяє зменшити логістичні витрати, не платити митний збір, скоротити витрати на доопрацювання. Середні та дрібні фермери переважно купують посівний матеріал.  Вибір конкретних постачальників залежить лише від особистих уподобань аграріїв та умов, до слова, досить гнучких, що пропонуються насіннєвими компаніями.

Ранні закупівлі починаються в останні місяці календарного року, коли підприємства займаються плануванням бюджету на наступний рік. Тоді ж розподіляють фінанси на наступну посівну кампанію й починають закупівлю насіння.

Варто нагадати також, що в Україні вже протягом 2-х років діє програма компенсації за купівлю насіннєвого матеріалу українського виробництва. Аграрії, які встигли до 1 грудня 2019 року подати відповідні документи, повернуть собі частину коштів, виділених на насіння вітчизняного виробника.

Читати за темою: Державна компенсація на придбане насіння: алгоритм отримання виплати

Купуючи насіння, слід обов’язково звертати увагу на показники його якості, що вказані у відповідних документах.

Партії оригінального та елітного насіння для реалізації супроводжуються атестатом на насіння, у якому вказані всі сортові якості на підставі акта апробації й насіннєві якості на підставі посвідчення про кондиційність насіння.

На репродукційне насіння видається свідоцтво на насіння, у якому зазначено показники сортових якостей за актом апробації й насіннєвих якостей згідно посвідчення про кондиційність насіння. Партії репродукційного насіння, яке не пройшло аналіз у контрольно-насіннєвих лабораторіях, супроводжуються сортовим посвідченням, виписаним на підставі акта апробації.

 Партії гібридного насіння кукурудзи, соняшнику з ділянок гібридизації супроводжуються свідоцтвом на гібридне насіння.

Добрива та ЗЗР

Як помітний гравець на світовому аграрному ринку Україна є потужним імпортером добрив і засобів захисту рослин. Закупівля цих МТР найактивніше відбувається навесні.

Зазвичай аграрії не намагаються з’ясувати в постачальника країну-виробника необхідних добрив. Насамперед усі думають про майбутній урожай. Головними чинниками, що впливають на ціноутворення добрив на внутрішньому ринку, є кількість або баланс добрив на ринку, час придбання добрив та залежність сільгоспвиробників від закупівельних цін на аграрну продукцію.

Аграрних компаній, які мають достатньо вільних коштів для закупівлі необхідних добрив у будь-який момент часу, в Україні не так і багато. Більшість змушена балансувати продаж виробленої аграрної продукції й закупівлю необхідних у виробництві матеріалів, формуючи платоспроможний попит. Тобто важлива не тільки потреба в добривах, вона повинна бути підкріплена грошима в наявності.

Зниження цін на аграрну продукцію у серпні минулого року наочно продемонструвало це. Виник застій продажів як сільськогосподарської продукції, так і добрив. Це змусило трейдерів адаптуватися до нових реалій і знижувати ціни.

Розуміння цих тенденцій дозволяє аграріям прогнозувати ціни на добрива, планувати свої закупівлі та оптимізувати витрати.

Варто зазначити, що станом на грудень 2019 р. вітчизняні сільгоспвиробники придбали 814,6 тис. т добрив, що становить 111% до нинішньої потреби. Це свідчить, що проблем із закупівлею цих МТР немає.

Важлива ремарка: сьогодні в Україні відсутній дієвий контроль і покарання за виробництво й розповсюдження фальсифікованої та контрафактної продукції. За деякими даними, близько третини пестицидів та агрохімікатів є фальсифікатом. Причому йдеться як про завезення такої продукції з-за кордону, так і про локальне виробництво підробок. Тому, купуючи засоби захисту та добрива, слід уважно обирати постачальника. Хорошим варіантом вибору постачальника є проведення тендерів.

«Всі закупівлі зазначених категорій наша компанія проводить через відкриті торги на тендерному майданчику tender.mhp.com.ua. Це дозволяє будь-якому постачальнику ознайомитись із документацією, задати уточнюючі запитання та взяти участь у тендері. Окрім того, менеджери здійснюють моніторинг ринку та шукають нових значних гравців, відвідують виставки та ознайомлюються з фаховими виданнями з метою залучення нових контрагентів до участі в майбутніх тендерах», — розповідає Максим Висоцький.

Щодо засобів захисту — бажано завчасно подбати про закупку відповідних препаратів під технологію вирощування. Адже топові, найбільш «розкручені» засоби захисту рослин розкуповують у сезон швидко. Замовляючи наперед, господарство не буде залежати від роботи логістичних компаній та вбереже себе від форс-мажорів, які все ж трапляються.

Читати за темою: Ріжки та ніжки — що залишать фермерам Імперія й ТАСКОМБАНК?

Фінансові інструменти

Навіть для успішних агровиробників існує проблема пошуку фінансування. У 2018 році вітчизняний агросектор отримав лише 7,9% від усього кредитування українського бізнесу. Якщо зважати на порівняння з часткою агросектора в структурі ВВП України — близько 15% — це дуже малий показник: частка кредитування й частка у ВВП для кожної галузі економіки повинні більш-менш збігатися. Із 71 млрд грн фермери отримали всього 6 млрд грн, сільськогосподарські кооперативи — лише 9 млн грн. Обсяг кредитування аграріїв у 71 млрд грн невеликий також відносно 460 млрд грн сумарних витрат на виробництво агропродукції у 2018 році.

Та крім кредитних інструментів, що пропонують банки, які, втім, не можна назвати ідеальним варіантом для українського аграрія, отримати кошти та необхідні МТР сільгоспвиробники можуть і через аграрні розписки. Це, фактично, позики терміном до 15 років, які видають під конкретний обсяг майбутнього врожаю, що вирощується на конкретній ділянці. Роботу такого механізму забезпечує проект Міжнародної фінансової корпорації (IFC). Станом на серпень 2019 року було видано 1 212 аграрних розписок на загальну суму 7,8 млрд грн.

Аграрні розписки поділяються на товарні та фінансові. У першому випадку аграрій повертає кредит продукцією, а в другому — коштами. А запозичення за аграрними розписками в обох випадках можуть здійснюватися як грошима, так і матеріально-технічними ресурсами.

Ще одним механізмом підтримки фермерів є форвардні контракти. Агровиробник домовляється з трейдером про покупку майбутнього врожаю й отримує авансом певну частину вартості законтрактованого зерна.

На агроринку вже сформувалася картина, коли 90% всього зерна на експорт купують саме за форвардними контрактами. Крім того, чим вигідніші умови покупки зерна отримують фермери, тим менше вони мають причин продавати свій врожай на «тіньовий ринок». Оскільки деяким невеликим господарствам вигідніше продавати вирощений врожай не великим трейдерам «по-білому», а компаніям, що працюють «в сіру» й розраховуються готівкою. Тому «в тіні» обертаються 20–25% усього врожаю зерна, а трейдери повинні боротися за лояльність фермерів як продавців урожаю.

Крім вищезазначених інструментів, в Україні також діють поки що не надто відомі, але багатообіцяючі програми спільного вирощування, що набирають обертів із кожним роком. Ця модель співпраці дистриб’юторів та агровиробників уже давно успішно працює в Європі. Виробник дбає лише за техніку, персонал та, власне, землю, на якій буде рости майбутній врожай. Решту — насіннєвий матеріал, агрономічний супровід, добрива, ЗЗР та готову технологію вирощування — бере на себе партнер. Розрахунок відбувається вирощеним врожаєм в обсягах, зазначених при укладанні угоди.

Як бачимо, зима — не час відпочинку. Чи вистачить пального для польових робіт і внесення добрив? Чи вчасно будуть оброблені посіви засобами захисту? Який врожай господарство отримає восени? Відповіді на ці запитання залежатимуть від стратегії закупівлі МТР, обраної тоді, коли ще сніг лежав.

© Андрій Яцина, 2020 р., Kurkul.com