Поки більшість тваринників говорить про кризу галузі, на Черкащині у 2024 році — на третій рік великої війни — з'явилася нова м'ясна ферма. Без великих інвестицій, без власної землі і без дорогих нетелів із-за кордону. Натомість — 69 корів, врятованих від ножа, занедбаний пташник, який рік розчищали від чагарників, і тверда переконаність: «Люди купують у людей». Директор і співзасновник ТОВ «БУЛЛ ФАРМ» Сергій Вирвикишка розповів Kurkul.com, як будує м'ясне скотарство в умовах війни і чому відсутність землі — це не вирок.

---

«У 2024 році заснували ферму на Черкащині і врятували 69 корів від ножа» 

Kurkul.com: У 2024 році, на 3 рік великої війни на Черкащині зʼявляється нова тваринницька ферма. Це в той час, коли більшість тваринників говорить про кризу галузі. Як взагалі виникла ідея ферми?

Сергій Вирвикишка: Ідея, відверто кажучи, не зовсім моя. Наприкінці 2023 — на початку 2024 року молочні підприємства активно розвивалися. Телиць ферми використовують для збільшення стада або племінного продажу, а от з бичками була справжня дилема. Куди дівати бичків? Тому в інвесторів виникла ідея займатися їх відгодівлею з подальшою реалізацією.

Але для такого проєкту потрібні були ферма, територія і людина, яка все організує та керуватиме. Тому мене запросили в цей проєкт на посаду керівника. Я довгий час працював консультантом в Асоціації виробників молока, за освітою ветеринар. Тому робота мені знайома.

Відтак ТОВ «БУЛЛ ФАРМ» ми зареєстрували 7 травня 2024 року. Я є директором і співзасновником.

Kurkul.com: Знайти ферму, мабуть, нескладно — їх по всій Україні вдосталь?

Сергій Вирвикишка: Так здається лише на перший погляд. Ферми є скрізь, але вони не продаються. Причина проста — кожне агропідприємство, яке орендує паї, не хоче випускати ферму з рук. Адже якщо хтось купить ферму і почне розвиватися, рано чи пізно потягне на себе й паї. Тобто пустити на свою територію конкурента ніхто не хоче.

Я відкрив Google Maps і почав методично дзвонити по всіх занедбаних фермах Чорнобаївського і Золотоніського районів Черкащини. Так, я знайшов територію колишнього пташника в с. Подільське і домовився про купівлю. 

Ця ферма за роки занедбаності була жахливо захаращена. Цілий рік ми її тільки вичищали — пиляли дерева, корчували чагарники, вивозили сміття. Лише після цього вона набула того вигляду, який маємо сьогодні.

Kurkul.com: Отже, територія є. Що далі — одразу шукати телят на відгодівлю?

Сергій Вирвикишка: Так і планувалося спочатку. Але виявилося, що телят вже немає — вони стали всім цікаві, бо ціна на м'ясо зросла. Їхня годівля не така дорога, особливо для молочних підприємств, які мають залишки кормів. Телята просто зникли з ринку як доступний ресурс.

Тоді ми зрозуміли, що без маточного стада телят не наберемо. Якось в той час ми дізналися, що неподалік одна компанія ліквідовує свій тваринницький напрям. Таким чином, ми купили 69 голів абердин-ангуської породи. Майже всі були тільні. Тварини, які могли потрапити під ніж, отримали друге життя.

Зараз ми вже маємо 135 голів разом із молодняком. Тварин вже запліднили повторно. Зараз будемо нарощувати стадо, а бички підуть на відгодівлю та реалізацію.

«Готові платити пайовикам не менше від Кернела»

Kurkul.com: Вважалося, що для годівлі 1 корови потрібно 2 га землі. Чи реально новому господарству знайти землю, коли поряд гегемонія агрохолдингів?

Сергій Вирвикишка: Землі у нас фактично немає. Є понад 40 га орендованих пасовищ, які ми вибороли на аукціоні ОТГ. Ще частину пасовищ нам дали в користування за результатами громадських зборів селян. Ось і все наше землеволодіння.

Щодо конкуренції за паї, то справді, ми працюємо в регіоні, де більшість територій орендує Кернел. Звичайно, нам доводиться платити таку ж орендну плату. А в іншому, мабуть, я можу розраховувати тільки на власну харизму та переконувати людей підписувати договір оренди з нами, а не з гігантом. 

Kurkul.com: А як з кормами без власної землі?

Сергій Вирвикишка: Корм ми купуємо, і я вважаю, що в цьому немає нічого страшного. Я вірю, що в Україні рано чи пізно повноцінно запрацює ринок кормів. На Заході України вже є перші паростки. Учасники проєкту «Сімейні молочні ферми» активно продають силос, сіно, сінаж. 

Минулого року ми купили відходи солодкої кукурудзи, засилосували їх у полімерні рукави. Такий варіант чудово спрацював для м'ясної ВРХ. Солому купили в Кернелі — вони тваринництва не мають, але солому тюкують і продають. Комбікорм купуємо в наших партнерів «Стандарт Агро» з Черкас.

Зрештою, будь-яке підприємство, яке має власну землю, все одно рахує корми за ринковими цінами. Яка різниця — вирощу я їх чи куплю?

Переваги утримання абердин-ангуської породи 

Kurkul.com: Так склалося, що ваше стадо сформоване на нетрадиційній для України породі. Розкажіть про її переваги та особливості.

Сергій Вирвикишка: Абердин-ангуська порода сама по собі витривала і невибаглива до умов утримання, годівлі, клімату. Взимку тварини чудово почуваються на свіжому повітрі, головне зробити затишок і підстилку. Оскільки це мʼясна порода, поширених маститів немає. 

Порівняймо з голштинами, «породою блакитної крові» — найменше порушення технології одразу б'є по надоях і одразу видно реальний стан речей. У м'ясному напрямку інша філософія: контролюєш прирости, стежиш за раціоном — і все.

Абердин-ангуська порода схильна до мармуровості — її м'ясо якраз і використовується для стейкової групи. Тому раціон, безумовно, має значення. Після першого забою зробимо аналіз і зрозуміємо, чи досягли потрібного рівня мармуровості і що треба скоригувати в умовах годівлі та відгодівлі.

Kurkul.com: З 1 січня 2026 року стали чинними нові правила щодо добробуту тварин. Ви свідомо обирали породу під ці вимоги чи так само склалося?

Сергій Вирвикишка: Так склалося  і дуже доречно. Ми про прив'язне утримання навіть не думали — пасовищний вигул у нас планувався від початку проєкту ферми. При проєктуванні загонів для маточного стада ми врахуємо й інші вимоги: вільний доступ до води, до їжі, комфортний відпочинок.

 

«Люди купують у людей — і це наша головна перевага на старті» 

Kurkul.com: На молочному ринку зараз справжній колапс — переробники опускають ціну, витрати ростуть, електроенергії немає. Яка ситуація на м'ясному ринку?

Сергій Вирвикишка: На м'ясному трошки по-іншому. Кожен, хто розвиває м'ясне скотарство, шукає свою нішу. Малий фермер — локально, у межах свого регіону, співпрацює з HoReCa. Більші —  реалізовують на м'ясопереробні підприємства або переробляють у власний продукт із доданою вартістю. 

Але є один нюанс: молочні підприємства, які мають залишки кормів з рослинництва, інколи взагалі не рахують витрати на відгодівлю. Вони вважають, що корм однак би викинули. У них собівартість виходить дуже низькою. Хто купує корми, той рахує інакше, і це відображається в ціні. Тому в м’ясній галузі немає такої прозорої картини, як у молочній, де все одразу видно: надоїли стільки літрів — отримали стільки грошей.

Kurkul.com: Де плануєте реалізовувати м'ясо?

Сергій Вирвикишка: Спочатку локально — Черкаси, Золотоноша, Чорнобай. Ми активно розвиваємо соцмережі. Вже надходять перші контрольні дзвінки — люди телефонують, питають, цікавляться. Коли зможемо формувати більші партії — підемо далі. Є плани зареєструвати власну торгову марку і реалізовувати продукцію під нею.

Kurkul.com: Ми говорили з вами про конкуренцію за землю. По сусідству з вами СТОВ «Агрофірма «Маяк» Олексія Васильченка чи ТОВ «Красногірське» Ольги Полозової, в яких також є напрямок мʼясного скотарства.

Сергій Вирвикишка: Вони, звісно, більші за нас. Але я не хвилююсь — Україна велика, їсти хочуть усі, якісний продукт завжди знайде покупця. Люди купують у людей — і це наша головна перевага на старті.

«Вірю, що виховаю собі тепличника»  

Kurkul.com: Паралельно ви будуєте теплиці…

Сергій Вирвикишка: Ми написали проєкт, склали кошторисну документацію  і отримали грант від Міністерства економіки. Зараз будуємо 0,8 га теплиць.

Логіка проста: м'ясне скотарство — це гра в довгу: вкладаєш багато, а окупність приходить значно пізніше. А тепличний бізнес приносить живі гроші для подальшого розвитку.

Цього сезону в наших теплицях будуть огірки та помідори. На відкритому ґрунті — капуста й морква. До речі, минулого року, поки вирішувалося питання з грантовими коштами, ми не давали ділянкам під майбутні теплиці простоювати — вирощували білокачанну капусту. Місцеві купляли, були задоволені.

Kurkul.com: Знаємо, що з агрономами-тепличниками зараз велика проблема. Де знайти фахівця?

Сергій Вирвикишка: Справді велика проблема. Переважна більшість випускників — агрономи-польовики. Тому поки що читаємо, питаємо в колег, десь трошки експериментуємо, набираємося досвіду. І є особистий стратегічний план: один із моїх синів навчається на агронома — вірю, що виховаю собі тепличника.

Kurkul.com: 7 травня вашому підприємству виповнилось 2 роки. Які труднощі виникають перед молодими підприємствами?

Сергій Вирвикишка: Банки кредитів не дають, кажуть: «Ви тільки сформоване підприємство, немає кредитної історії». Серйозніші програми співфінансування, зокрема європейські, також вимагають підтвердженої історії. Більшість відповідає: «Станете на ноги — приходьте». Замкнене коло. Тому шукаємо гранти, шукаємо інвестиції. 

Kurkul.com: Що порадите тим, хто тільки починає свій шлях у фермерстві?

Сергій Вирвикишка: Не чекайте ідеальних умов і великих грошей. Ми не мали серйозних інвестицій, не купували дорогих нетелів з-за кордону і не мали власної землі. Купили тварин, що йшли під ніж, почистили занедбану ферму і почали рухатися поступово. Допомагаємо селу — вивозимо сміття, прибираємо на кладовищі. Люди бачать, довіряють, приходять на роботу. Гранти, місцеві партнери, довіра громади — ось наш інструментарій. Повільно, але точно.

Kurkul.com: Дякуємо за глибоку розмову. Успіхів вам і втілення задуманого.

© Юлія Маковей, Kurkul.com, 2026 р.