«Молоко не натуральне», «все з порошку», «краще взагалі не пити» — такі коментарі можна зустріти під будь-яким постом про молочну продукцію. Але поки споживачі сумніваються, українські фермери будують ферми, де корови сплять на німецьких матрацах, доїльне обладнання підлаштовується під кожну тварину індивідуально, а за дотриманням протоколів стежать камери зі штучним інтелектом.
Ми поговорили з Тетяною Ляшенко — директором СПОП «Відродження», одного з найінноваційніших молочних господарств України, про те, як будувати сучасну ферму в умовах війни, кризи на молочному ринку і хронічного дефіциту кадрів.
Тетяна Ляшенко: Хоча рослинництво й далі залишається нашим головним напрямком роботи, все ж протягом цього періоду ми сконцентрувалися на розвитку тваринництва. Тобто інвестували велику суму в побудову нового сучасного тваринницького комплексу, який би адаптувався до ведення бізнесу в умовах воєнного стану.
Тетяна Ляшенко: Передусім — це бажання зменшити кількість ручної праці. Люди вже не хочуть працювати там, де важко фізично і некрасиво. Молодь іде туди, де гламурно та сучасно. До того ж воєнний стан, відповідно, зменшує кількість людей, які можуть фізично працювати. Тому ми прийняли рішення інвестувати в будівництво нового інноваційного комплексу.
По-перше, коровам там дуже комфортно. Все спроєктовано так, щоб вони інтуїтивно розуміли, куди йти — їм не потрібен постійний супровід людини. Переходи максимально короткі.
По-друге, в нас теж одне із найсучасніших доїльних обладнань. Ми купили найновіше, що пропонували торік в Україні. Апарати підлаштовуються під кожну корову індивідуально: роблять масаж перед доїнням, регулюють вакуум, зчитують і знають, що це саме ця корова і який їй потрібен режим. Тобто режим допомагає доїти установка зі штучним інтелектом.
Тетяна Ляшенко: Ми придивляємося і будемо рухатися в напрямку АІ-технологій. З того, що пригледіли — це відеокамери зі штучним інтелектом. Перший тип — камери, які зчитують вгодованість корів, тобто автоматично фіксують, що корова жиріє або худне. Це сигнал, що з твариною щось не так — гормони або хвороба. На великих стадах дуже зручно.
Другий тип — камери на кульгавість. Людина бачить вже явні ознаки, а камера фіксує те, що людське око ще не помічає. Ось це хочемо впровадити в першу чергу.
І третє — камери, які контролюють, чи працівники дотримуються протоколу. Якщо є відхилення від алгоритму, камера фіксує і повідомляє керівника.
Тетяна Ляшенко: Біологічна потреба корови — лежати не менше 12 годин на день. Тому підбирали абсолютно все — обладнання, технології — щоб відповідало фізіологічній потребі тварини, щоб це було для неї природно, хоч і в таких технологічних умовах. Зупинились на м'яких німецьких матрацах.
Тетяна Ляшенко: За основу ми взяли успішний американський проєкт в галузі молочного скотарства. Але також ми їздили по успішних господарствах України. За місяць об'їхали 20 господарств. Люди щиро розказували, що в них вийшло, що не вийшло: «Оцю помилку нашу не повторіть… А отут ми б хотіли зробити, та не вистачило ресурсу». Ми це все послухали і зробили свою версію.
Kurkul.com: Стадо в нас було власне. Ми утримували його в старих корівниках. Ці корівники були теж після реконструкції, але там не було достатнього повітрообміну. В нових корівниках дуже високі стелі та, бокові стіни. І коли туди заходиш, то взагалі відсутній запах аміаку.

В старих корівниках цього досягти було неможливо. Відтак ми витрачали страшенну кількість коштів на електроенергію, потрібно було багато персоналу, плюс все чистили транспортерами, їх обслуговували, ремонтували. На новій фермі один маленький японський тракторець чистить буквально все.
Тетяна Ляшенко: Це заслуга американського проєкту, який ми взяли за основу. Генетично корова — це тварина-жертва. Навіть ми, люди, — для неї стрес. А якщо людина ще й одягнена в щось яскраве — він подвоюється. Вона й голоси запам'ятовує. Тому американці продумали все так, щоб мінімізувати присутність людини в корівнику. Наприклад, всі роботи робляться тоді, коли корова пішла на доїння. Це гуманно і до корів, і до людей — персонал не перевантажений фізично.
Тетяна Ляшенко: В ресурсах одразу побачили економію. А от надої спершу навпаки скоротились. Особливо це відбулося з тими коровами, які раніше були на прив'язі: вони лежали весь час, а тут треба ходити — стрес. Були корови, які давали 60 л і скинули до 40 л. Молодим коровам ідея сподобалася, старшим — не дуже. Але десь за місяць усе вирівнялося. Зараз заходить перша лактація, і за стадом видно, що їм комфортно. Вони ніколи не були прив'язаними, одразу звикають до обладнання і показують гарну молочну віддачу.
Тетяна Ляшенко: Жир і білок від харчування залежать, а раціон ми не змінювали. Показники якості молока у нас дуже високі: жир — 4,2%, білок — 3,5%. По бактеріальному забрудненню теж без змін: норма екстра-сорту до 100 000 одиниць, а ми досягаємо 40 000.
Тетяна Ляшенко: Працюємо із сироробним молокозаводом. Він недалеко від нас, тому витрати на логістику невеликі.
Тетяна Ляшенко: Справді, ми почали будувати, коли ціна на молокосировину була на піку. До речі, в той час прогноз на ціни був хорошим. А вже наприкінці 2025-го року ціна впала, і ми вже сприйняли це як факт.
Тетяна Ляшенко: Насправді приємний той факт, що всі один одному допомагають. Я не чула взагалі, щоб отак всередині була конкуренція. Між заводами, думаю, вона є, адже їм боротись треба за молоко, логістику, щільність, ціну. Вони конкурують між собою. А ми вирощуємо корів, збираємо молоко, і кожен фермер шукає завод, з яким приємно працювати у багатьох аспектах. За що нам конкурувати?

Тетяна Ляшенко: Є. Минулого року — сильна посуха з весни до осені, потім у вересні все залило. Відтак дуже мало вродило кукурудзи. Ми отримали силос не такої якості, як би хотілося. Тепер ми мусимо додавати більше кукурудзи в раціон, ніж хотілося б, а її якраз і немає. Це все страшенно здорожчує годівлю. Якщо раніше був стандарт в 2 га посівних площ на корову, то хочу зауважити, що все залежить від врожаю. Буває, вистачає 0,5 га, а буває потрібно і 2 га.
Тетяна Ляшенко: У нас два ветеринари. Один працює ще від часів створення ферми, другий переїхав до нас з окупованої території, коли почалася війна. Молоді хлопці приходять, пів року-рік попрацюють і кажуть: «Ні, це не моє». Тому поки справляємося двома ветеринарами. Є ще два практиканти.
Хоча ми в постійному пошуку працівників. Ну і не без того, що підтягуємо родину. Мій племінник, син сестри, вже працює з нами. Йому 20 років, очолює напрямок механізації, і в нього все виходить. Своїх однозначно треба підтягувати.
Тетяна Ляшенко: Насті всього 12 років, тому її основна ціль — це школа. Але, звичайно, коли вся сімʼя фермерів, ти не можеш бути осторонь. До того ж їй це цікаво, і зараз вона «працює» в медійному напрямку нашого господарства.
Тетяна Ляшенко: Батьку, Юрію Васильовичу, зараз 67 років, і він все одно приймає остаточні рішення. Я — права рука: пропоную, відстоюю позицію. Юрій Васильович дуже відкритий до всього нового, тому якщо говорити про нові технології, то він завжди готовий до змін. Хоча є багато господарств, де молоде покоління хоче впроваджувати щось нове, а батьки впираються. У нас такого немає.
Тетяна Ляшенко: Скажу чесно, я видалила всі новинні канали з соцмереж, бо перевантаження новинами викликає стрес. Коли щось трапляється, то ця інформація все одно до тебе дійде. Але відмовилась отак напряму навантажувати себе новинами.
Щодо відпочинку, то зараз у нас посівна, незабаром — заготівля кормів, тому треба більшу увагу приділити роботі. Я вважаю, що взагалі не варто чинити опір роботі. Це дуже наївно думати, що в сезон можна відпочивати на морі чи подорожувати, а робота сама зробиться. Агробізнес — це про постійне залучення, і тому треба приймати цю реальність.
Тетяна Ляшенко: Я не скажу, що моя ферма — це найбільша любов, адже це місце займає моя дитина. А робота — це частина життя, до якої я ставлюся абсолютно без якогось супротиву. На господарство я йду з легкістю. То хіба це не найкраще, що може бути?
© Юлія Маковей, Kurkul.com, 2026 р.
Вибір редакції
Не пропусти останні новини!
Підписуйся на наші соціальні мережі та e-mail розсилку.