Як будувалась аграрна незалежність: видатні куркулі

146
0
Як будувалась аграрна незалежність: видатні куркулі

До Дня Незалежності України ми підготували для вас історії людей, та навіть цілих династій, що зробили неоціненний вклад у розвиток сільського господарства та агропромислового сектору не тільки України, а й світу. Це лише коротка вибірка з-поміж безлічі талановитих особистостей, можливість простежити найвизначніші моменти їх життя та нагадати собі, що Україна ніколи не пасла задніх в аграрному секторі.

Розпочнемо розповідь з легендарної сім’ї, що стала піонерами в справі цукроваріння в Україні.

Родини Яхненко та Симиренко можна справді назвати однією сім’єю, оскільки поріднились вони після одруження Федора Симиренка та Анастасії Яхненко.

Завдяки спільним зусиллям, підприємці Яхненко та Симиренко вже в 30-ті роки ХІХ століття мали магазини по всій Україні. Брати Яхненко займались зерном, борошном, орендували млини. Та в роки аграрної кризи, коли стало невигідно займатись борошном, Симиренко разом з Яхненками спробували торгувати цукром. Ця спроба стала початком успіху компанії «Брати Яхненко і Симиренко», і принесла 100 тис. рублів чистого прибутку.

У 1839 році було збудовано перший цукровий завод в м. Ташлик, на Черкащині. Після чого цукроварні починають активно орендувати та запускати в інших регіонах.

З початку 40-х років підприємство братів Яхненко та Симиренко стають настільки успішними, що диктують «моду» та тенденції в цукровому бізнесі не тільки в Україні, а й  у Російській імперії.

Зокрема, власники інших цукрових заводів перебудовували свої підприємства по принципу Ташлицього — першого в Російській імперії парового пісково-рафінадного заводу, що належав Яхненко та Симиренко.

Представники династії Терещенків, яка наступна у нашому списку, також були успішними цукровими магнатами.

Артем Терещенко разом з синами — Ніколою, Федором та Семеном, на початку XX століття завдяки своєму підприємницькому хисту стали чи не найбільшими землевласниками в Російській імперії: мали 140 000 десятин землі та 10 цукрових заводів.

Першим Терещенком, про якого є якісь історичні відомості, був чернігівський козак Яків Терещенко. Його син Артемій оселився в Глухові, де разом із дружиною розпочав дрібну торгівлю. Справи йшли добре, і зовсім скоро успішний купець став торгувати хлібом і деревиною.

Заробивши солідний капітал, Артемій Терещенко почав вкладати його у власне цукрове виробництво, чому посприяла реформа 1861 року. Багато поміщиків не змогли господарювати в нових умовах, і Артемій дешево скуповував заводи, переобладнуючи їх під виробництво цукру. За кілька років він мав у власності більш ніж 10 цукрових заводів. Натхненна праця та неабиякий хист приносили плоди. Невдовзі Артемій Терещенко та його сини представляли свою продукцію на найпрестижніших промислових виставках Європи.


Передаючи справу синам, Артем Терещенко поставив умову: вісімдесят відсотків прибутку від цукрових заводів обов’язково витрачати на меценатство. На той час свої заводи вони мали вже не тільки в Україні, а й в Курській, Орловській та Тульській губерніях.

Справу династії продовжує нині її нащадок — Мішель Терещенко. Народився він у Парижі, та після смерті батька, який, до речі, розробляв технологію виготовлення біопалива з ріпаку, Мішель приїхав в Україну. Тут, у рідному для сім’ї Терещенків Глухові, Мішель займається виробництвом льону: придбав три льонозаводи та відроджує льонарство в Україні.

Ще одна сім’я цукрозаводчиків та мільйонерів — Харитоненко — започатковувала свою імперію в Сумах.  

Повз садибу Харитоненків купці та селяни прямували на ярмарки. Нелегкий життєвий шлях та природній розум зробили з простого селянського парубка знаного підприємця.

Маючи ділову жилку, проте без капіталу, Іван Герасимович Харитоненко знайшов вихід з положення: на Сумщині скуповував цукор і постачав його на вигідних умовах до Санкт-Петербурга. Це дозволило накопичити фінанси, скупити землі та засіяти їх цукровим буряком. Однак, щоб справа рухалась далі, йому потрібні були свої заводи з переробки сировини. Відтак, Іван Герасимович приймає доленосне рішення — вкласти весь свій капіталу будівництво власних підприємств. На диво, його ризик виправдався та приніс шалені прибутки.

В один із самих вдалих для цукрового буряка сезонів, Харитоненко під високі відсотки взяв кредит і закупив цукор всіх заводів від Сум до Харкова. Взимку купці були змушені платити за цукор ту ціну, яку він просив. Цей приклад говорить про блискучі здібності Івана Герасимовича до підприємництва.

Маючи великі потужності «цукрова імперія» Харитоненків забезпечувала солодким піском не лише внутрішній ринок, але й Туреччину, Китай, Німеччину і Австро-Угорщину. Продукція його заводів завжди відзначалася високою якістю та отримувала найвищі нагороди вітчизняних та міжнародних виставок.

Наприкінці 80-х, будучи керівником створеного ним цукрового синдикату, Іван Герасимович володів шістьма великими цукровими та рафінадним заводами, та ще два мав у оренді. Йому належали біля  40 тис. десятин землі. Близько п’яти тисяч робітників були працевлаштовані на промислових підприємствах Харитоненка.

Засновник безплужного землеробства, вчений та агроном Іван Овсінський народився в 50-х роках ХІХ ст. у Летичівському уїзді Подільської губернії в сім’ї поміщика. Після вислання в Архангельську губернію, здійснив наукову експедицію до Північно-Уссурійського краю для вивчення особливостей східного землеробства. Звідти привіз дві форми сої та, проводивши селекційні досліди, створив перший вітчизняний сорт — соя рання селекційна Овсінського.

Овсінський розробив безплужну систему обробітку ґрунту, суть якої виклав у праці «Нова система землеробства», що була вперше опублікована у 1898 р. та згодом кількаразово перевидавалась польською та російською мовами.

Ця система викликала справжній фурор, слідуючи їй, працювали і в російських губерніях, і в господарствах Царства Польського. Французькі фахівці схвально оцінювали «систему Овсінського».

Іван Овсінський увійшов до історії як один з перших дослідників культури сої, особливо ранніх сортів. Його ідеї викладені в книзі «Рання соя», що безліч разів перевидавалася, але тим не менше, актуальна і по цей день.

Наш видатний співвітчизник, Петро Іванович Прокопович у 1814 р. заклав основи раціонального бджільництва, винайшовши перший у світі розбірний вулик. Він перетворив вітчизняне бджільництво з простого промислу в науку.

До сьогодні, розбірний вулик і роздільна решітка є основою рамкового бджільництва. В цьому вулику Прокопович вперше виділив рамку в самостійну частину бджолиного житла, якою користуються і до сьогодні мільйони пасічників усього світу.

Ще один його винахід — дерев’яна перегородка з отворами, через які проходили тільки робочі бджоли, дала можливість отримувати чистий мед у рамках.

Прокопович надавав велике значення підготовці кваліфікованих бджолярів.

Першу в Україні школу бджільництва, відкриту за його сприяння, протягом 53 років закінчило більше 700 чоловік. Відкриття такої школи було визначною подією в галузі, оскільки дозволяло вивчати нові та прогресивні технології та готувати нових спеціалістів.

За роки діяльності Прокопович став досить заможною людиною. З поміж іншого, мав 6600 вуликів власної конструкції.  

Поховали видатного бджоляра у селі Пальчики Чернігівської області, де була його школа. Сьогодні його ім’ям названий Український інститут бджільництва.

Наша країна багата на талановитих людей. У всі часи були, і зараз є багато видатних українців, які збагатили світ своїми талантами та здобутками в сільському господарстві. Звісно, неможливо відзначити всі досягнення наших співвітчизників. Проте  плоди їх діяльності будуть дивувати та надихати завжди.

© Андрій Олексин, Kurkul.com, 2017 р.

Дізнавайтесь першими найсвіжіші фермерські новини України на нашій сторінці в Facebook.

Выполнено с помощью Disqus
 

Блоги

Новини