Посівна стартує не з трактора у полі, а з вибору насіння. І тут фермеру доводиться обирати між яскравими пропозиціями на ринку, модними гібридами та тиском менеджерів з насіннєвих компаній. Кожен з них робить максимум, щоб продати свою продукцію, особливо якщо у компанії «горить» план продажів.

Про те, як не піддатися на маркетинг і обрати саме те насіння, яке дасть врожай у ваших умовах, розповідає Микола Сучек, агроном-технолог з більш ніж 30-річним досвідом, директор агротехнічного департаменту компанії «ПРОПОЛЕ».

Перше правило вибору посівного матеріалу

Вибір насіння починається з трьох базових речей. Простих на папері, але критично важливих у полі.

Перша характеристика — районування. Тобто відповідність сорту, гібрида конкретним ґрунтово-кліматичним умовам, у яких він ростиме. Морфологія, фізіологія, стійкість до хвороб і шкідників — усе має «збігатися» з реальністю конкретного регіону. Звучить очевидно, але саме тут аграрії найчастіше наступають на одні й ті самі граблі.

«Безглуздо, наприклад, вирощувати в степовій зоні, де є зараження вовчком, гібриди соняшнику, які не толерантні до вовчка. І навпаки, не менш безглуздо висівати гібрид соняшника районований для Степу наприклад на Хмельниччині, де маємо затяжні холодні весни, перезволоження ґрунтів, зовсім інші патогенні фактори. У результаті ми бажаного врожаю за такого вибору не отримаємо, скільки б коштів не витратили на добрива.», — пояснює Микола Сучек.

Ще одна крайність — коли логіка «чим витриваліше, тим краще» заводить не туди. Посухостійкі сорти, гібриди нерідко висівають там, де з вологою проблем немає.

«Не варто вирощувати сорти, які заряджені на реалізацію свого генетичного потенціалу в умовах нестачі ґрунтової вологи та повітряної посухи, наприклад в центрально-західному Лісостепу або на Поліссі», — наголошує експерт компанії «ПРОПОЛЕ».

За його словами, в таких умовах посухостійкість працює проти врожаю: сорт просто не здатен перетравити доступну вологу й перевести її у додаткові тонни з гектара.

Тому правило №1 звучить просто: сорт чи гібрид має бути підібраний саме під ті умови, де він ростиме, а не під модний опис у каталозі.

Високий потенціал потребує високого рівня технологій

Другий критерій — ресурсозабезпеченість господарства. І тут починається найцікавіше, бо саме на цьому етапі руйнується більшість ідеальних планів. Високопродуктивний гібрид — це не чарівна паличка. Це складний інструмент, який потребує відповідного догляду.

«Він заряджений на те, щоб у нього швидко відбувалися обмінні процеси. Йому потрібні комфортні умови, щоб він швидко взяв поживу в максимальній кількості і перевів її в запланований врожай», — пояснює агроконсультант компанії «ПРОПОЛЕ».

А комфортні умови — це не лише погода. Це хороший попередник, збалансоване мінеральне живлення, правильний обробіток ґрунту і, що не менш важливо, фаховий агроном.

Читайте також: Агроном на годину чи на сезон — оплата лише за результат

У реальності ж часто виглядає інакше. Фермер хоче найкрутіший сорт, але працює зі старою сівалкою, мінімальним захистом і технікою, яка ледве тримається купи.

«Я питаю: а яка у вас техніка? «Та яка там техніка — стара сівалка та МТЗ». Захист? «Одне обприскування проведу та й досить». Тоді в такому господарстві високоврожайні гібриди втрачають 40% свого потенціалу врожайності. Бо його фізіологія і морфологія заточені під максимум — а умов для цього немає», — описує типову ситуацію експерт.

Але буває й навпаки. Коли господарство з хорошими ресурсами обирає пластичні, неінтенсивні сорти (агроном перестраховується) й «перегодовує» їх.

«На полях часто бачимо пшеницю, що повилягала, або озимий ріпак висотою 2 м. Пластичні сорти створені для стресу, а не для надлишку. У них товстіші клітинні стінки, обмінні процеси повільніші. Вони витривалі, але за це платять нижчим потенціалом», — пояснює він.

Тому правило №2: спочатку твереза оцінка власних ресурсів і лише після цього вибір сорту чи гібриду.

Якість чи вал — правило №3 у виборі насіння

Третя характеристика, яку не можливо обійти при виборі насіння — це цільове призначення продукції. Тобто відповідь на запитання: навіщо і для кого ми це вирощуємо.

На прикладі пшениці озимої це має особливу наочність. Комусь потрібне на виході зерно з високими хлібопекарськими якостями, бо хоче зарибити ще й на якості. А комусь важливіший просто великий вал, незалежно від вмісту білка і клейковини в зерні.

«Якщо фермер використовує пшеницю для підсобного господарства чи для кормів — хлібопекарські якості не є критичними. Важливо отримати об’єм. Але якщо зерно йде на продаж або у власну пекарню тоді потрібна стабільна висока якість — перший, другий, у крайньому випадку третій клас. І сорт під це повинен бути відповідний»,  — пояснює Микола Сучек.

Це ж правило і діє за підбору сортів сої з високим вмістом білка, масова частка якого в перерахунку на суху речовину має становити не менше як 35%, тому шукаємо сорти що генетично заправлені на підвищений вміст протеїну в зерні (зазвичай >40-42%) за стабільної врожайності. Аналогічний підхід й за підбору гібридів соняшнику, на сьогодні все більшої популярності набирають високоолеїнові гібриди, олія яких містить підвищений вміст (понад 82%) олеїнової кислоти і низьку кількість лінолевої кислоти. До речі, прошу аграріїв звернути увагу на вирощуванні і високолеїнових гібридів ріпаку озимого (з вмістом олеїнової кислоти понад 70-80%). Окупність капіталовкладень на гібриди із закріпленою ознакою олеїновості, дуже висока.

Тож правило №3 — визначення мети. Тому правильний вибір насіння — це завжди поєднання трьох речей: умов, ресурсів і мети. І жоден із цих пунктів не можна ігнорувати, якщо фермер хоче отримати не просто врожай, а прогнозований і рентабельний результат.

Питання ФАО для кукурудзи

Вибір ФАО для кукурудзи — окрема тема, де навіть досвідчені фермери іноді губляться. До того ж додаються менеджери насіннєвих компаній із своєю метою: продати за будь-яку ціну, особливо залишки, що зависли на складах. ФАО 380–400 для центрально-західного Лісостепу може дати гарний урожай на папері, але в реальності це ризик і зайва робота. Тому експерт радить підходити до вибору з холодним розумом.

«Я рекомендую господарствам розділяти пріоритети. Наприклад, для нашого Лісостепу найбільш доцільним буде наступний розподіл: близько 25-30% відводити для гібридів ранньостиглої групи із ФАО 180-200 (рослини даної групи  формують 12-14 листків і мають 100 днів вегетації), найбільшу частину площ – 60-65 % засіяти гібридами з ФАО 240-280 (у рослин цієї групи стиглості, як правило 14-16 листків, 100-115 днів вегетації і «золоте» поєднання відмінного потенціалу продуктивності із вологовіддачею. І тільки 10%! рекомендую відвести під гібриди середньостиглої групи із ФАО 300 до 320 (так це високоврожайна група, у рослин 17-18 листків та 115-120 днів вегетації, і відповідно, подовжена вологовіддача). І ще, категорично відмовтесь від гібридів середньпізньої групи із ФАО більше 400, це не нашої зони гібриди — каже агроконсультант.

Причина такої обережності проста: вологість і сушіння. Вище ФАО дійсно дає більше листків, сильнішу кореневу систему і два продуктивні качани. В результаті господарство може отримати врожайність на рівні 15 т/га, але при цьому вологість насіння 30–34% - і це вкращому випадку. Таке насіння доводиться двічі переганяти через сушарку. Тоді економіка показує, що можливо, не варто було обирати таке насіння».

«Вибір ФАО — це баланс між потенціалом гібрида, ресурсами господарства та логістикою. І знайти «золоту середину» означає не просто шукати максимальну врожайність, а зрозуміти, де цей потенціал реально працює», — підсумовує експерт.

Спосіб сівби не за традицією, а за характеристиками

Як каже Микола Сучек, у сівбі, як і у виборі сорту, не працює правило: «бо так роблять сусіди». Тут все має визначати сам сорт, гібрид.

«Спосіб сівби і норму висіву нам повинні диктувати характеристики гібрида. Не область, не сусід, не традиція — а конкретний сорт», — категорично заявив агроконсультант.

Яскравий приклад — соя. Сорти цієї культури різняться архітектурою на стиснутий (прямостоячий), напіврозлогий і розлогий типи. Наприклад, за стиснутого типу куща вся продуктивна частина рослини концентрується на центральному пагоні, гілкування майже  відсутнє. І фермери, не беручі до уваги дану ознаку, сіють такі сорти широкорядним способом малою нормою висіву. В результаті рослини стоять поодинці, ґрунт проглядається і пересихає, площа живлення використовується не раціонально, а потенціал сорту не реалізовується. Микола Сучек наводить приклад й протилежної ситуації. 

«Фермер купив сорт розлогого типу, здатний утворювати 3-4 продуктивні пагони, а сіє його рядковим способом і просто душить цей сорт. Рослини починають рости в висоту, змагатися за сонце і поживу. І фермер дивиться на поле, радіє: «Яка гарна соя!». А насправді він вирощує не зерно, а зелену масу на силос», — описує ситуацію він.

Агроконсультант наголошує: «Не вирощуйте культуру — вирощуйте сорт. Сорт сої, сорт озимої пшениці, гібрид кукурудзи і т.д. Вони настільки різняться за вимогами, що універсальні правила просто не працюють».

Тому варто дивитись на такі характеристики, як вимоги до ресурсів, висота, облиствленість, потенціал продуктивності і т.д. Саме на основі визначайте норму висіву і ширину між рядками, а не орієнтуйтеся на загальні рекомендації для області.

Хочеш змін — йди в ногу з часом

Окремо варто поговорити про сорти нового покоління — так звані компенсаторні сорти. Микола Сучек у цьому однозначний: «Я обожнюю сорти нового покоління, часто їх рекомендую при агроконсультуванні». І тут важливий урок для фермерів: не можна залишатися архаїчними. Ринок змінюється, умови вирощування змінюються, а разом із ними з’являються сорти та гібриди, які здатні адаптуватися, компенсувати втрати продуктивних ознак під час вегетації, і максимально реалізовувати потенціал вкладених ресурсів. Тому важливо постійно стежити за новинками, оцінювати їхні характеристики і не зволікати з оновленням посівного матеріалу.

«Компенсаторні сорти здатні пристосовуватися до змін умов вирощування. Можливо, трохи падає продуктивність, але він компенсує ознаку, яка випадає. Раніше були сорти посухостійкі, інтенсивного або пластичного типу. А зараз з’явилися сорти, які частково самі балансують свій потенціал під умови що склалися», — пояснює експерт.

А ключова порада залишається незмінною: планувати від реальності, а не від забаганок.

«Якщо у мене один тракторист і обмежені ресурси, можливо, не варто брати високопродуктивні сорти сої з потенціалом 5-7 т/га. Краще обрати пластичну чи компенсаторну селекцію і реально отримати 3,5-4 т/га», — пояснює експерт.

Отже, правильний вибір насіння — це поєднання трьох речей: умов вирощування, ресурсної бази господарства і чітке цільове призначення продукції. І якщо врахувати ці фактори і підбирати сучасні, адаптивні сорти, тоді ті самі 5-15% приросту прибутковості — це вже не маркетинг, а реальна цифра на полі.

«З мого досвіду, у господарствах середньої групи, де технологія стабільна, але немає агронома, ми змогли підняти продуктивність на 7–10% просто правильно підібравши сорти і гібриди. А в тих, де є агроном і налагоджена технологія, але господарі хочуть оновлень, реально отримати ще 3–5% додатково, а додайте ще й сортову технологію (технологія під вимоги сорту), тоді це буде плюс 8-12%. Тому інвестиції в агроконсалтинг окупаються в кілька разів», — підсумовує Микола Сучек.

© Юлія Маковей, Kurkul.com, 2026 р.