Ціна на пшеницю знизилась на 4 тис. грн/т, а от соняшника — аж на 10 тис. Чи є тут справедливість, адже аграрна продукція йде на експорт одними маршрутами, а дорожча логістика має тиснути на всіх однаково? Фермери почали шукати крайнього.

Ми ж вирішили розібратися, хто винен у падінні цін на соняшник, чому не діє аналогія з пшеницею та чи можливе все ж зростання ціни на олійну.

1. Перегріті ціни ще до портової кризи

Кілька тижнів тому закупівельні прайси на соняшник обвалилися одночасно в кількох найбільших переробників. «Кернел», МХП та «Королівський Смак» втратили 34–36% ціни за той самий проміжок часу. 

Серед фермерів ходили теорії про змову холдингів чи ранні форварди завдяки партнерським програмам. Але переробники все ж намагалися пояснити падіння ціни більш практично.

«Компанія не встановлює ціну на ринку. Ми реагуємо на умови та ціни, що формуються на вільному ринку. Сьогодні базовий індикатив нового сезону — близько 20 000 грн/т, і це загальна тенденція на ринку. Варто зауважити, що при цьому компанія закуповує соняшник за середньоринковою ціною, тоді як ряд інших гравців ринку пропонують значно нижчі ціни», — пояснили нам в «Кернелі» в недавньому матеріалі.

Цифри останніх трьох років пояснюють, чому обвал сприймається так боляче. Ще у серпні 2023-го соняшник коштував близько 13 тис. грн/т, а восени того ж року й зовсім просів до 11 тис. грн/т — це було дно ринку. Відтоді ціна майже два роки йшла лише вгору: до 25–26,5 тис. грн/т у 2024–2025 роках і нарешті до рекордних 32,7 тис. грн/т у червні 2026-го. 

Та за такої ціни економіка вже не складалася у переробників.

«За внутрішньої ціни 30–33 тис. грн/т переробка для заводів уже була збитковою. За нашими оцінками, підприємства могли втрачати близько $50 на кожній переробленій тонні соняшнику. Тому нинішнє зниження ціни певною мірою повертає ринок до економічно обґрунтованого рівня», — пояснює Степан Капшук.

З його думкою погоджується Сергій Репецький, співзасновник та партнер Sunstone Brokers. Він каже, що минулий сезон для переробників був, по суті, на рівні витрат. У середньому вони працювали в нуль або заробляли близько $5/т переробки.

«За тих цін на соняшник і олію, які склалися наприкінці сезону, маржі в переробників майже не було. Постійно працювати в такому режимі неможливо. Коли врожай хороший, маржа має з’явитися. І з’явитися вона може за рахунок того, що ціна соняшнику буде трохи нижчою», — пояснює він.

2. Олія дорога, а соняшник дешевшає. Чому так?

Саме це зараз найбільше обурює фермерів. На початку вересня соняшникову олію в Чорноморському регіоні оцінювали приблизно у $1300–1340/т FOB. Це нижче, ніж у серпні, коли пропозиції доходили до $1380–1400/т, але все одно дорого. Водночас ціна соняшнику нового врожаю в Україні впала до 19 тис. грн/т.

Саме навколо цього й крутяться нарікання фермерів: якщо олія залишається дорогою, чому заводи так різко опустили ціни на насіння?

Річ у тім, що висока ціна олії ще не означає, що український завод справді може за нею продати продукцію. FOB — це ціна товару, вже завантаженого на судно. А після зупинки стабільних відвантажень із великої Одеси саме дістатися до цього судна стало головною проблемою.

Завод має виробити олію та шрот, доставити їх до порту, перевалити, застрахувати й відправити покупцеві. Найдешевше великі партії такої продукції вивозити морем через глибоководні порти великої Одеси. Після фактичної зупинки цього маршруту вантажі доводиться переорієнтовувати на Дунай, залізницю та автотранспорт. А це менші партії, додаткові перевалки й значно дорожча доставка.

Наприклад, за словами Сергія Репецького, ще в липні фрахт із дунайських портів до турецького Мерсіна коштував $50–55/т, а тепер — близько $110/т. Тобто лише морська частина логістики подорожчала вдвічі. Тому навіть гарна ціна FOB не означає, що завод може стільки ж закласти у вартість насіння: дедалі більшу частину майбутнього доходу забирає дорога дорога до покупця.

Масштаб проблеми видно з експорту. За 1–27 серпня Україна відправила за кордон 131,3 тис. т соняшникової олії — на 42,5% менше, ніж за аналогічний період липня.

За оцінкою «Укроліяпрому», альтернативними маршрутами Україна може вивозити близько 300–350 тис. т олії на місяць. Але вони не можуть повністю замінити стабільну роботу портів великої Одеси. До того ж ця логістика значно дорожча.

«Доставка продукції територією України до порту може коштувати близько $25–30/т. Далі додаються перевалка, морське перевезення або доставка до західних портів, наприклад Гданська чи Гдині. Залежно від маршруту сукупні логістичні витрати можуть перевищувати $100/т, а інколи сягати й $150/т», — коментує Степан Капшук.

Тобто частину високої світової ціни забирають доставка, перевалка, фрахт і страхування. Але справа не лише у вартості. Завод не може безкінечно купувати та переробляти соняшник, якщо готову олію і шрот немає куди відвантажувати.

«Переробна модель має працювати безперервно: завод виробив олію, завантажив її та одразу відправив покупцеві. Накопичувати на підприємстві тисячі тонн олії або шроту зараз надзвичайно ризиковано через щоденні російські атаки. Особливо це стосується заводів, розташованих у портах. На мою думку, частина таких підприємств може призупинити переробку, оскільки ризики для виробництва та зберігання продукції стали надто високими», — зазначає Степан Капшук.

3. А хіба залізниця та автомобілі не можуть замінити порти?

Не всі фермери погоджуються, що проблеми з морським експортом могли настільки сильно обвалити ціну соняшнику. Фермер Олександр Юрчин у TikTok стверджує, що Україна й раніше значну частину олії вивозила суходолом.

«У кращі часи Україна до 60% соняшникової олії експортувала наземним транспортом: 30–35% вивозила залізниця, ще 10–15% — автомобілі. Ви думаєте, зараз ніхто не вивозить? Щось змінилося з Укрзалізницею чи перетином кордону для вантажів? Не треба говорити, що все так погано лише через закриті порти. Це ще раз свідчить, що ціну на соняшник нам опустили штучно», — говорить він.

Але тут важливо не плутати перевезення олії залізницею з її експортом через сухопутний кордон. У статистику «експортних перевезень Укрзалізниці» входять і цистерни, які прямують до українських портів, де олію перевантажують на судна.

Наприклад, у 2025 році залізницею в експортному сполученні перевезли 1,6 млн т рослинних олій. Але 926 тис. т, або 58%, прямували саме до портів. Через західні прикордонні переходи пройшло 672,4 тис. т. До того ж це статистика всіх рослинних олій, а не лише соняшникової.

Загальна структура експорту також не підтверджує, що в «кращі часи» більшість соняшникової олії вивозили суходолом. До повномасштабної війни через морські порти проходило понад 90% її експорту. Навіть у 2024 та 2025 роках, коли сухопутні маршрути вже були розвинені значно краще, на Чорне море і Дунай припадало відповідно близько 74% та 83% поставок.

Залізниця справді підхопила частину обсягів після нової кризи. У серпні нею перевезли на експорт 89,3 тис. т рослинних олій — на 52% більше, ніж роком раніше. Але це знову всі види олії разом, а не лише соняшникова. І навіть такий приріст не компенсує обсягів, які раніше вивозили через порти.

Можливості автотранспорту ще менші. Автоцистерни також бувають різними, але за один рейс зазвичай перевозять близько 22–25 т олії. Для порівняння: щоб вивезти автомобілями партію близько 15 тис. т, яку можна відправити одним танкером відповідного класу, знадобиться понад 600 рейсів автоцистерн.

Тому олію залізницею та автомобілями вивозять і зараз. Проблема не в тому, що ці маршрути зникли, а в тому, що вони не можуть так само дешево і швидко забрати обсяги, які раніше йшли через морські порти.

Додатковий потік уже перевантажив сухопутні переходи. У серпні в електронній черзі одночасно було зареєстровано близько 5 тис. вантажівок, а очікування на окремих пунктах перевищувало шість діб. Автоцистерни з олією конкурують за пропускну спроможність із зерном, паливом та іншими вантажами. Простій водія і машини зрештою збільшує вартість перевезення.

 

4. Нового соняшнику на ринку стає більше

Поверх проблем з експортом накладається ще й початок жнив. Пропозиція нового врожаю почала активно зростати, тоді як частина заводів не поспішає нарощувати закупівлі. Це знайома історія кодному аграрію — в сезон жнив ціна іде вниз.

Деяким господарствам потрібні обігові кошти для посівної, тому вони продають соняшник з-під комбайна. Інші не мають достатньо місця для зберігання. Відповідно іде пропозиція соняшнику нового вродаю. 

«…І написати — «все як завжди, без ліквідності...», але сонях не дає цього. Його пруть і пруть. Активніше підключається і Центр у збиранні. Тому, тиждень буде у когось веселим, а у когось  «дуже веселим» в залежності, з якої сторони барикад ви знаходитесь», — пише Аналітичний батон. 

Не можна не згадати й форвардні закупівлі. Частина заводів заздалегідь зафіксувала ціну та законтрактувала певний обсяг сировини. Коли починаються нові жнива, у таких підприємств уже є подушка майбутніх поставок, тому купувати свіжий соняшник за будь-яку ціну їм не потрібно.

Це стандартна практика для ринку, а не доказ змови. Але вона може зменшувати терміновість закупівель і давати заводам можливість чекати.

Важливий і загальний баланс урожаю. Якщо насіння на ринку більше, ніж заводи фізично можуть переробити та вивезти у вигляді олії й шроту, перевага зміщується в бік покупця. Коли ж сировини бракує, заводи змушені конкурувати та піднімати прайси.

 5. Чому соняшник не дешевшає пропорційно пшениці

В інфопросторі існує ще одна думка, яку озвучив агроблогер Вʼячеслав Кабаненко. Він каже, що пшениця подешевшала на 4 000 грн/т через проблеми з логістикою й портами. Якщо прикласти той самий логістичний тиск до соняшника, відштовхуючись від сьогоднішньої світової ціни олії близько 35 000 грн/т, справедлива ціна соняшника, на його думку, мала б впасти приблизно до 30 000 грн/т, а не до тих 19 000, які пропонують заводи зараз. Тобто, якщо вірити цій логіці, соняшник просів набагато сильніше, ніж мав би. Такий розрахунок виглядає переконливо, але є кілька нюансів.

По-перше, ціну насіння не можна вивести напряму із сьогоднішньої ціни олії. Між ними стоїть уся економіка переробки. З тонни насіння виходить не тонна олії, а близько 43% олії і 42% шроту, і решту забирають витрати заводу на екстракцію, енергоносії й власну маржу. До цього додається ще й похибка. 

«Сьогодні на ринку продається олія, вироблена з насіння, яке було закуплене ще за цінами минулого сезону. Тому зниження закупівельних цін на соняшник не означає автоматичного і пропорційного зниження ціни на олію», — пояснюють у «Кернелі».

По-друге, пшеницю Україна здебільшого продає за кордон як сировину, тож логістичний удар лягає прямо на її експортну ціну. Соняшник же майже повністю переробляють усередині країни, і саме тому його внутрішня ціна історично формувалася за іншою логікою. 

«Раніше український соняшник справді був одним із найдорожчих у світі. Був період, коли в Аргентині чи Росії він коштував близько $500/т, а в Україні — до $760/т. Єдине поширене пояснення такої різниці — надзвичайно висока конкуренція між великою кількістю українських переробних заводів. Вони боролися за сировину і розігрівали внутрішню ціну», — каже Степан Капшук, гендиректор «Укроліяпрому».

Тому порівнювати падіння соняшника й пшениці через спільний «логістичний коефіцієнт» означає ігнорувати, що зростала і трималася ціна соняшника зовсім з іншої причини.

6. Заводи поки не конкурують за соняшник

Дорогої олії у світі недостатньо, щоб ціни на соняшник в Україні пішли вгору. Для цього заводи мають знову почати активніше конкурувати за сировину. Поки ж частина підприємств обмежена у відвантаженні олії та шроту, а частина вже забезпечила себе соняшником за форвардними контрактами.

Змінити ситуацію може відновлення стабільної роботи портів великої Одеси. Якщо переробники зможуть регулярно відвантажувати готову продукцію, вони звільнятимуть ємності та купуватимуть нові партії насіння.

Підтримати ціну може і здешевлення фрахту та страхування. Що менше коштує доставити олію кінцевому покупцеві, то більше завод може заплатити за соняшник.

Ще один можливий момент для зростання — коли переробники використають законтрактовані за форвардами обсяги та їм доведеться знову виходити на ринок.

Але поки ситуація може рухатися і в протилежний бік. Нові обстріли інфраструктури та подорожчання страхування ще більше ускладнять експорт. Якщо водночас новий урожай масово піде на ринок, а можливостей для зберігання не вистачатиме, частина господарств буде змушена продавати соняшник з-під комбайна.

Тиснути на закупівельні ціни може й подальше здешевлення олії. Але зараз основна проблема не в низькій світовій ціні, а в тому, що українським заводам складніше продати за нею свою продукцію.

7. Чи дасть соняшник заробити в сезоні 2026?

Поточна ціна на соняшник — 19 тис. грн/т, або близько $435–440/т за курсом кінця серпня. Але сказати, чи є така ціна прибутковою для фермера, без урожайності та витрат конкретного господарства неможливо.

Гендиректор «Укроліяпрому» Степан Капшук вважає, що така ціна дає фермерові нормальний робочий рівень.

«Ціна близько $450/т не є провалом, як у 2022 році. Це нормальний, близький до світового рівень. За ціни $400–450/т виробництво соняшнику для аграрія загалом залишається рентабельним, хоча все залежить від урожайності та собівартості конкретного господарства», — зазначає він.

Фермер Андрій Вдовіченко на противагу каже, що цього сезону вклав у вирощування соняшнику 30–32 тис. грн/га. За його словами, врожайність нижче 2,5 т/га за такого бюджету не дасть бажаного заробітку.

При цьому на Дніпропетровщині, за його словами, вже пропонують і близько 15 тис. грн/т за готівку.

«Заробітків не буде», — констатує він.

Його колега Вадим Кулак має іншу економіку. За мінімальної технології — лише дискування й одна культивація, без додаткових обробітків — він розраховує вийти в нуль навіть за значно нижчої врожайності.

«З нашими витратами це для нас буде нормальним. Я думаю, ми і так вийдемо в нуль. Але якби додати оренду землі, додаткові культивації, пальне й добрива за нинішньою ціною, результат був би вже інший», — додає фермер.

Аграрна консультантка Ангеліна Кір’єва оцінює витрати на вирощування соняшнику у 2026 році в межах 25–35 тис. грн/га. Але й цей діапазон не можна механічно перевести в собівартість тонни. Остаточна цифра залежатиме від фактичної врожайності та від того, які саме витрати господарство включило в розрахунок.

Та збирання лише почалося, до статистики поки потрапили окремі регіони та поля, а підсумкова врожайність ще зміниться. 

Тому нинішня ціна не буде однаково прибутковою чи збитковою для всіх. Господарства з кращою врожайністю та контрольованими витратами збережуть можливість заробити. Для тих, хто вклав більше або отримає слабший урожай, економіка може не скластися.

А справжню рентабельність, як кажуть аграрії, покаже бункер.

© Kurkul.com, 2026 р.