Від Японії до Бразилії — два рівні аграрного світу

285
0
Від Японії до Бразилії — два рівні аграрного світу
Nippon.comВід Японії до Бразилії — два рівні аграрного світу

Сільське господарство так чи інакше розвивається майже в усіх країнах. І кожна має свої «родзинки» у виробництві і культурах, що вирощуються. Kurkul.com мав можливість дізнатись про особливості ведення господарства у Бразилії та Японії з перших вуст наших земляків. 

У Бразилії до кавових дерев прив’язують вібратори

Олег Музичка з Івано-Франківська розповів, що у бразильському штаті Парана земля така ж родюча, як і на Прикарпатті. Хоча й має не чорний, а червоний колір.

«На поїздку до родичів у Бразилію збирав гроші два роки. Там живе дядько з сім’єю, вони виїхали туди жити років із 20 тому. Українців там чимало, бо перебралися з Галичини 1907 року. За переселення людям обіцяли земельні наділи. На той час вільної землі в Україні практично не залишилося. Там хоч побачив, як росте на землі те, що п’ю щодня в чашці. Це найбільший у світі виробник кави», – каже Олег Музичка.

Каву збирають із кущів руками, згрібаючи всі зерна підряд. Зелені плоди зовні не відрізняються від стиглих, але під час обсмажування кави вони залишаються світлими й не пахнуть. Такі зерна ще доводиться перебирати. Для полегшення збору використовують спеціальні гребінці з рідкими й гнучкими зубцями.

Збирання кавових бобів

«Найлегший процес збору кави це натуральний. Під деревом розстеляють тканину або плівку, і туди осипаються ягоди за мірою дозрівання. Найчастіше їм «допомагають» впасти, б’ючи по дереву або трусячи його. Додумалися до механічного способу. Дерево трусить вібратор, прикріплений до стовбура», – продовжує Олег Музичка.

Під час вирощування кави бразильці підсипають землю з-під вулкана, яка багата поживними речовинами. Завдяки цьому вона швидше дозріває. Крім кави, там вирощують багато какао-бобів, бавовни, цукрової тростини та сої. Якщо для них потрібні певні території з відповідним кліматом, то кукурудза, чорна квасоля й маніок ростуть повсюди. Остання культура – овоч, плоди якого схожі на хрін. Його перемелюють на борошно й печуть хліб. Їсти можна тільки після приготування, бо сирий овоч отруйний.

«Мене ще здивувала сосна, шишки якої люди їдять на повен рот. Спробував і я, щоб було, що вдома розказати. І мені сподобалося. Сосна має бути Араукарія бразильська або просто «пінейро». Хоча споживають шишки не безпосередньо у свіжому вигляді, а перемеленими. У Бразилії розводять велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, яких випасають на безмежних пасовищах», – уточнює чоловік.

Дрібних ферм у бразильців мало. Стараються об’єднатися хоча б у сімейні. Тоді й землю обробляти легше й знаходити збут, зокрема великих партій товарів.  

Бразильські родини дуже великі й галасливі. Вони схожі на бджолиний вулик, бо складаються з кількох невеликих сімей. Зібравшись разом, можуть працювати продуктивніше.

Середній розмір господарства відрізняється залежно від регіону. Наприклад, у південній частині Бразилії типовий розмір фермерського господарства менше ніж 100 га. Там вирощують зернові, виробляють молоко, займаються птахівництвом і свинарством. Уже ближче до центру і заходу середній розмір ферм становить 3000 га.

Кавові плантації Бразилії

«Підмітив, що там проблема з інфраструктурою. Уміють люди виростити багато сої чи кукурудзи, але не придумали, де її зберігати. Немає складів, тому мусять зерно висипати на землю величезними купами. У нас такого не буває, бо люди за ніч не одну таку порозтягують додому. Та й занадто бережуть своє добро, щоб отак просто залишити посеред дороги. Тут додумалися до іншого. Поки склади будують, то завели птахоферми, де на зібраному зерні вигодовують курчат», – уточнює Олег Музичка.

У Бразилії здебільшого за будинками розміщено городи, які тягнуться під гору. Там сіють тютюн і чорну квасолю. Вони гарно ростуть, бо люблять вологу. Дощі там ідуть навіть узимку. Сезон дощів триває з жовтня до квітня. Після чого настає тепла сонячна погода. Завдяки цьому селяни збирають урожай чорної квасолі двічі на рік, його скуповує держава. На цьому заробляє більшість людей. Отримують майже 5-6 тисяч доларів на рік.

В Японії не можуть виростити кріп

Юрій Бойчук із міста Шепетівка Хмельницької області живе в Японії сім років. Поїхав на стажування і там залишився. Із тестем займаються вирощуванням рису.

Розсаду рису висаджують на поля, які оточені дамбами. Потім ділянки затоплюють водою, щоб рис достиг у 13-сантиметровому шарі води. Для прополювання її зливають і знову заливають до моменту пожовтіння листя. Тоді збирають урожай.

«Землі в Японії мало, тому рис вирощують на схилах. Йому потрібно багато води, для подання якої нагору треба багато енергії. Щоб здешевити виробництво, всюди облаштували сонячні батареї», – розповідає Юрій Бойчук.

Жаліється, що рослини там хворобливіші. Вологи аж в надлишку. Йде багато дощів, тому буяють хвороби і багато комах.

Плантації рису

«Те, що в нас є звичною річчю, в японців є рідкістю. От, наприклад, у мене в батьків кріп вважається мало не бур’яном. Не росте хіба що в лінивого. Бо що ж то вартує посіяти в землю кілька насінин, яких у кожній хаті повно. А в Японії виростити дуже важко. На кілька днів спізнишся зі збиранням – і рослина зіпсована. Тому кріп тут привозний у замороженому вигляді», – продовжує господар.

На фермах працюють здебільшого старші люди. Навіть 40-річні тут рідкість. Хіба що обробляють клаптик землі для себе. Якщо людина хоче почати господарювати, то має скласти маркетинговий план свого виробництва. Його передає відповідному кооперативу, який може його трохи змінити. Тобто приводять у відповідність з обсягами, які планувалися на рівні держави. Якщо через це людину чекає зменшення доходів, то фермерам пропонують отримати більше від іншої продукції.

«В японців просто культ екологічності їжі. Вони дуже турбуються про здоров’я, тому майже не використовують штучні засоби захисту», – уточнює фермер.

Земель там родючих мало, тому жодна сотка не пустує. Її не орендують, а купують. На них вирощують картоплю, моркву, цибулю, редьку дайкон, батат, гарбузи, кабачки, шпинат, пекінську капусту, помідори та баклажани.

Овочі на ринку Японії

«Щоб захистити поля від оленів і диких кабанів, люди заводять собі робота-вовка. Він працює на сонячній енергії й відлякує тварин різними звуками, серед яких є навіть постріли з рушниці. Має розмір дорослого вовка й зовні вкритий щільним хутром. Коли спрацьовує датчик руху, звір показує ікла, очі загоряються червоним світлом і чути страхітливе вовче виття», – говорить чоловік.

Біля кожної хати є садок. У ньому ростуть не звичні для українців вишні, абрикоси чи груші, а хурма та яблуні. Із них роблять сушку. Сливи пускають на наливки.

«Птицю, кролів чи кіз мало хто тримає. Корови взагалі рідкість. Немає де випасати і всі корми імпортні. Для багатьох корова є вже багатством, що мене дуже здивувало. У мене в мами їх три», – розповідає Юрій Бойчук.

Існують коров’ячі ферми, хоча їх небагато. Купувати й продавати сире молоко тут заборонено.

«У нас так склалося, що в селі жити не престижно. В Японії, навпаки, місцеві жителі заздрять селянами, бо не мають свіжого повітря та спокою від натовпу. Місцеві фермери менше вкладають праці, ніж українські. У них ніхто не копає чи сапає руками. Кожен має хоча б якусь техніку. Удома повинен мати хоча б міні-трактор, бо не заведено йти щось позичати в сусіда. Наприклад, ми для обробки рисового поля купили роботизованого комбайна, який садить і збирає рис. Дістатися ним до ділянки легко, бо всі дороги асфальтовані, навіть між полями», – уточнює господар.

© Анатолій Поліщук, Карина Хоменко, 2018 р.

Більше історій читайте в газеті Рідне село

Передплатний індекс – 89782

Дізнавайтесь першими найсвіжіші фермерські новини України на нашій сторінці в Facebook, на каналі Telegram, а також підписуйтесь на Куркульський вісник.

Выполнено с помощью Disqus