Під час АгроЕкспедиції Соняшник 2018 нам вдалося відвідати господарство «Колосисте», що з 2015 р. входить до структури агрохолдингу LANFORD. Підприємство є досить розвиненим та, незважаючи на погодні особливості Дніпропетровської області, одним з найуспішніших у регіоні. Тож ми поцікавились у представників «Колосистого», за якими принципами будується агровиробництво у зоні ризикованого землеробства, якою вже давно стали південні регіоні країни.

Як працює та досягає високої урожайності підприємство, нам розповіли заступник директора з виробництва Валерій Новіков і головний агроном Михайло Полянський.

Адаптація та диверсифікація

Зона недостатнього зволоження, зона ризикованого землеробства — саме так називають Дніпропетровську область аграрії. Опадів тут випадає надто мало, щоб можна було зрівнятися в урожайності основних культур із північними областями. Проте виробники намагаються пристосуватися до кліматичних умов. Основні правила роботи: максимально зберегти вологу, передбачити можливі ризики та швидко зреагувати на погодні «негаразди», не покладатися лише на одну «найуспішнішу» культуру.

«В нашій зоні вологи не буває багато ніколи. Це головне — вологи у нас завжди мало. Давно визначено, що ми знаходимося у зоні ризикованого землеробства і цим все сказано. Основні наші культури – соняшник, озимі пшениця та ячмінь. Минулого року вже спробували ввести до сівозміни ріпак, цьогоріч також будемо його сіяти, плануємо 300 га відвести під озимий ріпак. Також обговорюємо можливість ввести до сівозміни кукурудзу. Адже погодні умови дуже нестабільні, покладатися лише на 1-2 «виграшні» культури ми не можемо. Чим більше культур, тим більша вірогідність зменшити ризики. Але кожній культурі, звичайно, потрібен свій підхід, своя оптимальна агротехнологія», — розповідає Валерій Новіков.

Захист повинен бути надійним

Південь України вже давно страждає від проблеми соняшникового вовчка. А оскільки соняшник тут — одна з найбільш рентабельних та стратегічних культур, боротьба із вовчком стає важливим завданням для агрономів.

«Від вовчка нас рятує ЄвроЛайтнінг. Там, де його застосовуємо, проблеми із вовчком немає. Але є у нас такі площі, на яких після соняшника плануємо сіяти зернові, а оскільки є вірогідність післядії, там ЄвроЛайтнінгом не працюємо. Десь близько 30% таких площ у нас. Там шукаємо інші методи боротьби. Зі шкідниками також неоднозначна ситуація, є площі, заселені дротяником, бувають «нальоти» шкідників по сезону. Кожного дня оглядаємо поля, визначаємося із необхідністю тих чи інших заходів. Хоча захист і плануємо заздалегідь, але від «пожеж» ніхто не застрахований, тож тримаємо руку на пульсі завжди», — ділиться досвідом Михайло Полянський.

Він також вважає, що на захисті рослин заощаджувати не варто. Навіть якщо одного року вдасться обійтися без форс-мажорів та відмінити частину захисних операцій безболісно, іншого року економія може боляче вдарити по кишені.

«Це не економія, це злочин. Якщо вартість обробки, припустімо, становить 1000 грн, заощадити можна 100-200 грн з них, наприклад. обравши дешевший препарат чи зменшивши норму. Чи, може, обробивши не всі площі. А в результаті втратиш набагато більше, інколи навіть все. Варта цього така економія? У рослинництві чим менше зробиш, тим більше втратиш», — каже головний агроном.

Яке насіння — таке і коріння

Ще одним фактором, який можна назвати запорукою успіху у агровиробництві, у «Колосистому» називають насіння. Його тут обирають досить прискіпливо, надаючи перевагу відомим світовим виробникам. І закладають власні досліди, висіваючи по кілька гібридів одного виробника та порівнюючи отримані результати і нюанси вирощування в цілому.

Наприклад, соняшник сіють селекції Limagrain та Syngenta, причому останнім часом — лише високоолеїнові гібриди. Деякий досвід у вирощуванні високоолеїнового соняшнику вже мають, тож у результатах впевнені і вважають його економічно більш вигідним.

«З насінням та постачальниками насіння не експериментуємо. У нас є надійний постачальник «Бізон-Тех». Ми надаємо свої побажання, який саме соняшник ми хотіли б вирощувати. І нам вже пропонують насіння саме того виробника, який нас цікавить. А інколи і цікаві варіанти самі порадять. Ну і ми постійно моніторимо ситуацію, дивимося на «поведінку» кожного гібриду на полі, плануємо захист, плануємо технологію таким чином, щоб потенціал того насіння розкрити якомога повніше», — розповідає Михайло Полянський.

Техніка — це добре, але до неї потрібно ще руки й голову

А заступник директора з виробництва додає: підприємство піклується про власний технічний парк, намагається його всіляко доповнювати та оновлювати. Але сама по собі техніка нічого не варта, якщо працювати з нею абияк або покладатися лише на техніку, не докладаючи розуму та праці.

«Випробувати хочеться усе, усі новинки. Але потрібно перш за все розраховувати сили і вчитися працювати з тією базою, яка є на даний момент. І потрібно розуміти, що найкраща техніка нічого не зробить за тебе, працювати все одно доведеться. Це як із золотою лопатою — хоч вона і з золота буде, але нею все одно копати потрібно», — посміхається Валерій Новіков.

Наприклад, зараз на підприємстві немає проблем у забезпеченні сільгосптехнікою. У техпарку є важкі трактори Massey Ferguson 8737, Case 335, New Holland, сівалки Horsch Pronto, самохідний обприскувач John Deere, культиватор Case. Але при цьому до техніки додаються ще вправні руки.

Технологія для підприємства, а не підприємство для технології

Щоб зберегти вологу, у «Колосистому» випробовують різні способи обробітку ґрунту: оранку, глибоке рихлення, дискування. Щоб зберегти урожай — підлаштовують під конкретні умови кожного року системи захисту. Тут упевнені: не можна зациклюватися на якійсь одній технології, навіть якщо вона проявила себе добре за якихось умов. Адже агровиробництво — дуже гнучкий процес, у якому умови постійно змінюються.

«Технології складаються після спостережень у господарствах, навчань, обміну досвідом та думками, нарад, з усього цього складається технологічна карта. І вона не для того, щоб десь заощадити, а для того, щоб оптимізувати процес та передбачити усі можливі нюанси. Але це не означає, що технологічна карта — це непорушна догма, якої треба дотримуватись за будь-яких умов. Якщо ми бачимо, що цього року на цьому конкретному полі щось пішло не за планом, то я діяти ми будемо не за планом. А потім обговорювати ситуацію та враховувати її на майбутнє. Технологія повинна бути для підприємства, а не підприємство — заручником технології. Якщо, наприклад, ми спробували no-till і побачили, що для наших умов він не підходить, ми не будемо його вперто впроваджувати. Якщо десь захист себе показав не дуже гарно — ми його будемо змінювати. Простір для пошуків та експериментів повинен залишатися, хоча в цілому впорядкована робота також необхідна», — резюмує Валерій Новіков.

І додає, що хвалитися рекордними врожаями кукурудзи десь у Айові, маючи 800 мм опадів на рік, легко. А ось отримувати достойні врожаї на Дніпропетровщині, маючи лише 300 мм опадів, — вже важче. Проте у «Колосистому» вперто працюють і показують непогані результати своєї діяльності, а значить — стараються не намарне і знають, у якому напрямку рухатися.

© Олена Басанець, Kurkul.com, 2018 р.