Чому я вирішив займатись тваринництвом? Чіткої відповіді я дати не зможу. На всі питання такого характеру я зазвичай відповідаю, що в юнацтві перечитав всі книги англійського ветеринара Джеймса Херріота. І, можливо, саме ці чудові книжки зіграли якусь роль. Батько ж на мою заяву про те, що я хочу стати ветлікарем не довго думаючи відповів, що професія хороша, ветеринарний лікар завжди п'яний і має м'ясо. Хоча про перше твердження можу посперечатися, тож давайте про все по черзі. 

Читати за темою: Чим живе Лісова Коза — інтерв’ю з Олександром Романовим.

Перше знайомство з виробництвом відбулося 6 років тому, у 2013 році. Навчальний рік підходив до закінчення, сесія була складена і перед безтурботними канікулами залишилась лише навчальна практика. Не будемо поглиблюватися в усі аспекти проходження навчальної практики у вітчизняних ВНЗ, проте бажання сидіти у червневу спеку в аудиторіях наполегливо тяжіло до нуля. 

Пам'ятаю, як прийшов у кабінет до заступника декана нашого факультету, з яким у мене гарні відносини і запитав прямо: «Володимир Володимирович, коли у нас вже буде хоч якась практична діяльність? Коли вже ми побачимо щось справжнє і зробимо щось справжнє?».

Вже тоді душа вимагала «справжності» при чому виключно на вищому рівні, рвалася до бою і не залишала ніяких сумнівів.

«У «Агро-Союз» поїдеш? Беруть тебе хоч зараз», — відповів Володимир Володимирович.

Ось так я і поїхав на ферму ремонтного молодняку у селищі Жовтневому Дніпропетровської області компанії «Агро-Союз». Тут я дізнався всі ті речі, про які нам розповідали у теорії. Ремонтний молодняк — це ВРХ, яким ремонтують стадо, тобто заміщують вибракуваних дійних корів. Взагалі, існує три стадії розвитку молочної ферми: на першій господарство має закупати телят або нетелів; на другому «ремонтує» стадо своїми силами, і третій, найвищий виток — господарство може собі дозволити продавати телят та телиць.

Читати за темою: Складено портрет ідеального працівника галузі тваринництва.

У моєму конкретному випадку більшість робіт на фермі зводилася до чищення копит у телиць. Хай мене вибачать шановні спеціалісти-ортопеди, але то було суцільне пекло. Житла мені ніхто не виділяв, на щастя, з міста на ферму щоденно їздив робочий автобус. У шість годин ранку я повинен був сісти у нього на зупинці і ще півтори години поспати: шлях був не близький. 

Робочий день починався з обходу території, огляду телят і молодняку. Як не дивно, у телят не було питань до нас, а у нас, відповідно, не було питань до телят, проте, були питання до телиць. Не буду розповідати, наскільки важко було загнати 350-ти кілограмову телицю у станок для чищення копит і як боляче б'є вороток. Лише нагадаю, що мені було 19 років, жодного досвіду, територія ферми що не має жодного протягу і літня спека понад 35 градусів. Найжаданіші дві речі — обід і душ у кінці робочого дня. В обід найчастіше є можливість поспати з півгодини, а душовий шланг був виведений на вулицю, тож купалися ми поруч з телицями.

Додому я потрапляв близько 20, вечеряв і просто відключався, задля того, щоб о 5.30 вийти на зупинку. Протягом трьох тижнів роботи, я відчував себе втомленим до cмерті і ледве перебирав ногами ближче до вечора…Але це було варте сил. Бо кожен бачить сенс життя по-різному. Для декого це родина, для когось — мандрівки і сотні інших речей. Як на мене, одним з ключових етапів росту, як спеціаліста, є вибір справи життя. Тієї, яка б приносила задоволення. 

Комусь може здатися, що це був суцільно негативний досвід, хтось інший на моєму місці лишив би не тільки господарство, а і факультет ветеринарної медицини (і я не можу його засуджувати), проте, саме тоді і саме в таких умовах я все для себе вирішив. Так, можливо, це не найголовніша, проте вкрай важлива умова щасливого життя, як писав Арістотель:
«Щастя може бути досягнуто реалізацією своїх потенційних можливостей». Саме стоячи посеред секції в оточенні десятків корів, я зрозумів, що це саме те, що я хочу бачити кожен день і з усіх професій я ні на що не проміняю ветеринарію.

© Валерій Петруша, Kurkul.com, 2019 р.