Аграрні заповіді. Олег Балагура: Вина усіх нас, що не вберегли цукровий завод

422
0
Олег Балагура, керівник дослідного господарства «Шевченківське»
Олег Балагура, керівник дослідного господарства «Шевченківське»

В рамках соціального проекту про українське село Сільський Ревізор наша команда побувала в селі Денихівка, що на Київщині. Селом опікується ДП ДГ «Шевченківське», що входить до Інституту біоенергетичних культур та цукрових буряків при НААН України. Державне підприємство, що з 1927 року зберегло свою структуру та надбання, утримує «на плаву» тваринництво, досягає неабиякої врожайності українських сортів, залишається єдиним в Україні господарством, що вирощує насіння цукрових буряків. Для вас — ковток життєвої, фермерської мудрості від керівника дослідного господарства Олега Балагури.

5 млн т цукру — колись Україна була здатна на такі обсяги. Вже тоді наше господарство займалося елітним насінництвом цукрового буряка. Засноване в 1927 році, воно напряму підпорядковувалось Москві. Таких насіннєвих господарств на весь Радянський Союз було 20, а в Україні — 11. Після розпаду Союзу наше керівництво стояло перед дилемою, що робити далі. Тобі було створено Інститут цурових буряків при НААН, якому ми і до тепер підпорядковуємось.

Так вирощують насіння цукрового буряка

«Наїжджають» на землі науки зараз з усіх сторін, кожен намагається їх собі прибрати. Я всім заявляю: якщо і розпаювати ці землі, то паї повинні дістатися працівникам академії, інституту — тим людям, які працювали на науку все своє життя.

Українські сорти пшениці сьогодні трохи поступаються за врожайністю закордонним. Звичайно, зараз по пшениці реальний потенціал в 9-10 т/га, але це в основному кормова пшениця. Я вважаю, що 6 т/га якісного другого класу збирати для хліба — це гідно. Соромно, що ми навіть пшеницю вітчизняну скоро втратимо і перейдемо на іноземну селекцію. Тут нічого поганого немає, але це неправильно. Повинен бути відсоток іноземної, але велика частина все ж повинна бути українська.

Ділянка поля дослідного господарства

Читати по темі: АгроЕкспедиція. День 3: Київщина та Житомирщина: ТАК-Агро, Агро-Дібрівка, Сокільча та Оранта

Туди полетів, сюди полетів… інтерв’ю раз в день дав. А працювати коли? Міністром АПК повинен бути справжній пахар, до того ж грамотний. У мене такого не було, щоб я їхав до Києва і там ночував, бо я знаю, що у мене вдома наряд, купа зобов’язань, роботи багато.

Олег Балагура за кермом

Вина усіх нас, що ми не вберегли цукровий завод. Мій батько, простий сільський будівельник, колись став головою колгоспу і директором Шевченківського цукрового заводу. Його до тепер шанують і пам’ятають і добре, що він оцієї руїни не застав за життя, не бачить, що з його дітищем стало… З заводом получилася біда. Колись ми на нього 40 тис. т буряків здавали і дуже хотіли, щоб він працював. Люди від невідання і тому, що не мали звідки взяти інформацію, віддали свої акції за копійки. Це були 90-ті. Напевно, є вина всіх нас, що ми не змогли його зберегти. Але завод — велика втрата для усієї області.

Руїни цукрового заводу

Моя мрія — новий насінневий завод. Якісне насіння — 30% успіху в аграрній справі, це основа. Планів багато і, насамперед, це нове будівництво, нехай і не таке масштабне, а вже потім — реконструкція ферм.

Коли я був пацаном, ми завжди ходили тюкувати сіно з хлопцями. Це традиція, яка і зараз залишилась. Ми на підприємстві тюкуємо до 2 тис. т соломи. Прийшли до мене батьки дитини, яка в нас підпрацьовує: питали, чому гроші йому заплатили, а премію давати не захотіли. Виявилось, що всі хлопці працювали, а він байдикував. Так вони заявили після цього, що забирають в мене свої паї. І нехай. Головне, я впевнений, що по совісті поступив. Працювати потрібно!

Ми готові платити ще більше податків! Готові ще більше допомагати селу. Стадіон, гурток для веслування, школа, дитсадок і так далі. Ми це все на собі тягнемо, і з любов’ю це робимо, але ж повинна бути нормальна система і зі сторони держави! Поки ми не бачимо, щоб ті величезні податки, які ми сплачуємо, поверталися назад в село. Талановиті діти, самородки, нація виїжджають за кордон, бо нікому в Україні не потрібні, тим більше в селі… Якщо ми не дамо їм роботу, то в нас не буде майбутнього.

Я не жалкую, що живу сільським господарством. І мій син закінчує Національний універститет біоресурсів і природокористування. Я його крепко не агітую, це його вибір, але, звичайно, хотілося б, щоб він приходив працював на землі. Раніше працювати коло землі було ще трішки соромно. В наші часи це було не так вже і популярно. А сьогодні — подивіться яка в нас продукція, який потенціал, кращі аграрні виставки. На сьогодні Україна — аграрна і розвивається стрімко. Головне, щоб не було війни. Інакше дуже боляче дивитися на те, як все руйнується.

Олег Балагура в полі

Свій день я починаю з наряду. А взагалі рано об’їхати поля, побачити вранішню красу: як підіймається сонечко, пташки співають, поля зеленіють — це ж прекрасно! Травень, червень, коли ще немає косовиць, все зелене, дихає і буяє. Куди не подивись —просто чудово. Земля повинна належати всім нам. Люди, які працюють і живуть біля землі, повинні бути на своєму місці.

Дарина Козоріз, Василь Ніколаєнко, Олександр Дворецький, Kurkul.com

Дізнавайтесь першими найсвіжіші фермерські новини України на нашій сторінці в Facebook, на каналі Telegram, а також підписуйтесь на Куркульський вісник.

Выполнено с помощью Disqus
 

Матеріали до теми