Про Ізраїль, фермерів, і про те, хто кому і що винен

1005
0
Ірина Кухтіна, голова ГС «Інноваційне фермерство та кооперація»
Ірина Кухтіна, голова ГС «Інноваційне фермерство та кооперація»

Кілька тижнів тому я повернулася з Ізраїлю, де два з половиною тижні вчилася на курсах MASHAV з розвитку сталого сільського господарства і сільських територій. З нами поділилися величезною кількістю інформації, знаннями і досвідом. І, звичайно, я привезла з собою багато ідей і роздумів. Деякими міркуваннями я поділюсь у цьому матеріалі і з вами.

Чому країна, яка за площею в 29 (!) разів менша за Україну, в якій половина країни — пустеля (100-300 мм опадів на рік), у якій частка сільського господарства у ВВП всього 2,5%, відома на весь світ своїм сільським господарством? Для себе я знайшла кілька відповідей на це питання.

Виважено і з чітким планом

По-перше, вибірковість і довгострокове стратегічне планування розвитку сільського господарства, засноване на економічній вигоді. Аграрії Ізраїлю не беруться за все підряд. Це імпортозалежна країна. Але якщо вони вирішують чимось займатися, то роблять це не просто добре, а на найвищому рівні.

Наприклад, молоко вони виробляють самі, але корів годують імпортним зерном. І це вигідно. Фуражне зерно вирощується лише для сівозміни і в невеликих обсягах.

З ринку свіжих помідорів в ЄС їх витіснили дешевші країни Північної Африки, але натомість Ізраїль займає 30% ринку насіння томатів в ЄС. Прикладів можу навести багато. Напевно, на невелику брошуру зможу набрати.

Ми поки що в світовому сільському господарстві беремо тільки масштабами, обсягами, і то далеко не скрізь.

Держава, наука і фермери — один механізм

По-друге, в Ізраїлі працюють над проблемами всі разом, і організаційно, і фінансово: міністерство сільського господарства, науково-дослідні центри, консультаційні служби і фермери. Фахівці з міністерства сільського господарства називають таку організацію «святим трикутником»: міністерство, наука і фермери. При цьому всі розуміють, що фермери — найголовніша ланка. Тобто вся система працює на фермерів. Наприклад, співробітники консультаційних служб не тільки є частиною всіх проектів науково-дослідних центрів, а й відповідають за впровадження результатів у фермерів. Якщо у аграріїв є проблема, то про це повідомляється в міністерство і на вирішення проблеми виділяють кошти і відкривається проект в науково-дослідному центрі.

При цьому науково-дослідні центри в структурі міністерства сільського господарства працюють тільки над прикладними завданнями. У них немає досліджень заради дисертації. У них є дослідження для результату: нові сорти з поліпшеними смаковими якостями, овочі, які зможуть плисти по морю два тижні до ринку збуту і збережуть вид і смак, методи зберігання врожаю, машини, щоб полегшити працю фермерів і підвищити ефективність праці, дослідження ринків з прогнозом, які продукти можуть стати високомаржинальними через 10 років тощо.

Фінансуються науково-дослідні центри теж спільно: 50% держава, 15% фермери, 15% міжнародні грантові програми, 20% приватний сектор — комерційні компанії, які довіряють науково-дослідним центрам випробування своїх розробок або реалізацію ідей. Ізраїльські науково-дослідні центри самі заробляють на своє утримання половину необхідних коштів. На жаль, у нас замість «святого трикутника» — три паралельні реальності. Причому не тільки організаційно, але й ментально.

Наші міністерства не стільки профільні установи, скільки політичні. При всій повазі до наших міністрів, не можна створити стійкі зміни в країні за один рік. А у нас попередні кілька міністрів навіть цей строк не пробули на посаді. Зарплати держслужбовців — окрема тема. Коли директори департаментів в міністерстві на рівні країни (!) отримують таку ж зарплату як і зовсім молодий фахівець в приватній компанії, то яким чином сама система передбачає отримати кваліфіковані та досвідчені, але досить молоді кадри на рівні держави?

До речі, за час нашого навчання перед нами виступало багато фахівців різного рівня з різних міністерств Ізраїлю: і керівники консультаційних служб, і директори департаментів міністерств, і начальники відділів науково-дослідних центрів. Люди різні, але абсолютно всі були Фахівцями. Навіть не так — ПРОФЕСІОНАЛАМИ.

Наша наука випускає в основному дисертації без практичного впровадження, хоча саме сільське господарство, на моє тверде переконання, є виключно прикладним видом діяльності. Не рідко можна зустріти, наприклад, «ветеринара» з науковим ступенем, який руками корову не чіпає, тому що це «справа не царська», хай зоотехнік з ними розбирається.

Багато ви зможете знайти фермерів, які погодяться заплатити «свої кровні» якомусь нашому НДІ (науково-дослідному інституту) для вирішення проблеми або проведення випробувань? Швидше за все в разі проблем наш фермер (крупніший і багатший) купить квиток на літак і полетить за рішенням до Європи, США або в той же Ізраїль.

Наші фермери теж значно відрізняються від ізраїльських. Через відносну юність країни (всього 69 років), у них немає традиційних фермерів «від діда — до батька — до сина». Більшість аграріїв максимум у другому поколінні або взагалі переселенці з різними вищими освітами. В силу цього історичного факту вони більш інноваційні та відкриті для змін. Це реальність. Але є й інші відмінності. Українські фермери нікому не довіряють, навіть один одному. Вони швидше самі винайдуть велосипед і будуть пишається цим дивним агрегатом, ніж подивляться, які є велосипеди в світі і просто куплять готовий варіант. Наші фермери не звикли ставитися до свого господарства як до бізнесу, тому вони неефективно інвестують у виробництво, якщо й інвестують взагалі, і роблять те, що звикли робити, а не те, на що є попит на ринку. Вони не усвідомлюють абсолютну неконкурентність якості своєї продукції порівняно зі світовими стандартами. І вони ще не звикли платити за свій розвиток і за розвиток свого бізнесу: ні податки, ні високі зарплати висококласним фахівцям (через кооперацію це зовсім недорого), ні за інтелектуальну власність (я подивлюся, як це працює і сам на коліні «зварганю» своє крапельне зрошення). Наш середній фермер не звик інвестувати в першу чергу в себе. І, як наслідок, не звик вимагати гідної якості послуг, товарів, технологій за вкладені гроші.

Відсутність дотацій — не біда

По-третє, державна підтримка фермерів (дотації), а точніше їх відсутність. Як же так, що в Ізраїлі немає державної підтримки, спитаєте ви? А ось так, ніяк немає. І, з моєї точки зору, це добре. Відсутність дотацій зовсім не означає відсутність уваги до фермерів з боку держави. Це означає, що держава інвестувала і продовжує інвестувати величезні гроші в інфраструктуру (в пустелі є вода), в роботу всієї системи (пам'ятаємо про науково-дослідні центри, які є у всіх (!) регіонах), в якість консультацій, у виходи на нові ринки збуту.

Тільки уявіть собі, що ця напівпустеля продає воду сусідам! В Ізраїлі очищається і надходить у повторне використання (в основному саме в сільське господарство) 85% води! За цим критерієм вони займають перше місце в світі. На другому — Іспанія з 16% повторного використання. Системи водопостачання тягнуться по всій країні, її очищають і фермер платить за користування цією водою. Чимало платить, але ця вода у нього є. Як є і квоти на використання води. Якщо тобі потрібно більше води — будь ласка, але набагато дорожче. Значить організовуй свій бізнес таким чином, щоб перевитрата води була виправдана прибутком. А ось якщо посуха і проблема з урожайністю на рівні країни — тоді держава допоможе з компенсацією, але це для мене не стільки дотація, скільки різновид страховки.

У пустелі в теплицях вирощують на експорт перці з урожайністю 100 т/га. Технологію і сорти дають регіональні науково-дослідні центри. Причому вже з акліматизацією і рекомендаціями по вирощуванню саме в кліматі і умовах конкретного регіону. Фермери платять у свою асоціацію не річні внески, а невеликі гроші з кожного проданого кілограма. І ці гроші використовуються в тому числі на розвиток і дослідження (пам'ятаємо про 15% бюджету науково-дослідних центрів).

Таким чином фермер має всі інструменти і умови, щоб будувати інтенсивний, високоефективний і прибутковий бізнес. Якщо фермер навіть при таких умовах не може бути прибутковим, значить він не конкурентний в принципі і давати дотації такому господарю — просто викидати гроші. Дуже простий, жорсткий, але справедливий закон ринку. І це працює, тому що всі трудяться разом як одна система. А ще мені дуже сподобалася фраза, сказана одним з викладачів: «Ви говорите, що це проблема. Але це не проблема, а умови вашого існування. Тому рішення треба шукати там, де є проблема, а не намагатися змінити світ».

Є пропозиції

І що ж, запитаєте ви, я пропоную робити з усіма цими спостереженнями? Як мінімум — об'єднуватися. Якщо ви поки ще не дозріли або не вірите в таке об’єднання з державою, то об’єднуйтесь хоча б між собою. В кооперативи, консорціуми, союзи, асоціації, та що завгодно. Але з чітко поставленими цілями і завданнями — навчити всім разом агронома і платити йому в складчину, обмінюватися даними щодо цін у різних регіонах в режимі реального часу, об'єднувати обсяги для продажу, об'єднувати ділянки під обробку, спільно вирішувати питання водопостачання і якості води… і далі, далі, далі. Якщо наші фермери будуть достатньо заробляти, будуть розвиватися як з точки зору бізнесу, так і самосвідомості, то ми всі зможемо підтягнути: і науку (з числа молоді і прикладників), і політику (коли нас буде багато) і інфраструктуру. А якщо фермери не будуть розвиватися, вчитися, удосконалюватися самі, то ніякі ходіння з гаслами, політичні сили та проекти технічної допомоги від інших держав нам не допоможуть. Той, хто вважає, що є хтось, хто зобов'язаний вирішити за нього всі проблеми, — не конкурентний. І навпаки, той, хто в найтяжчих умовах об'єднується і вирішує свої проблеми, стає успішним і допомагає іншим. Так, як це робить напівпустельний Ізраїль для всього світу.

Ірина Кухтіна, голова ГС «Інноваційне фермерство та кооперація»

Думка редакції Kurkul.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не несе відповідальності за достовірність і тлумачення наведеної інформації і виконує роль виключно носія.

Дізнавайтесь першими найсвіжіші фермерські новини України на нашій сторінці в Facebook, на каналі Telegram, а також підписуйтесь на Куркульський вісник.

Выполнено с помощью Disqus
 

Матеріали до теми