Одного разу я заїхав до бабусі в село.

Провідати, завезти продуктів. На п'ять сіл, які раніше входили до однієї сільради зараз немає жодного магазину. Хліб, цукор, муку, олію жителям села підвозять рідні час від часу. За рештою покупок селяни їздять аж в районний центр. Слава богу хоч автобус ще ходить. Тричі. На тиждень. А колись автобус їздив селом тричі на день.

Отак я собі їхав селом і думав. Як же так сталось, що село тепер так бідно живе?!? Я ж з дитинства пам'ятаю, як я боявся селом на велосипеді проїхати, бо вантажівки ганяли одна за одною. І три молочні ферми на п'ять сіл було...

Стоп. Три молочні ферми. Цікаво, а як вони зараз виглядають? І я поїхав подивитись, як же зараз виглядають ті молочні ферми які в дитинстві ревіли і гуділи.

Всі три ферми вже багато років не працюють. Остання ферма перестала працювати років 15 мабуть тому. Одна ферма повністю розвалилась.

Перша ферма вже тільки називатись фермою може. Напіврозвалена вісова і напіврозібрана силосна яма. Більш нічого.

Друга і третя ферми живіші. На обох по парі вцілілих корівників є. Корівники є і клюшники і старішої конструкції — цегляні з балками під шіфером.

Але ж заросло все — і дерева багатолітні, і бур'яни скажені.

Того разу я поїхав з села з неспокоєм на душі. Боляче було бачити занедбаним те що колись цвіло.

Але той неспокій на душі був на користь ділу. Голова почала думати — а чи не можна було б відновити одну з тих молочних ферм?