Наталя Коваль: Мою молочну ферму може знищити окупація

Наталя Коваль: Мою молочну ферму може знищити окупація

8 липня 2022 2364 0

Молочна ферма «Пані Юпітер», окрім корівників з 600 голштинками, мала власне виробництво молокопродуктів та кондитерський цех. Тут проводили екскурсії та влаштовували релакс-тури. Де це все поділось? Ні, не зникло. Все залишилось, але з малесеньким нюансом — сюди зайшли російські війська. З перших днів війни населений пункт, де знаходиться ферма, набув статусу тимчасово окупованої території України.

Ферма перетворилась на єдину продовольчу базу для жителів села з першого дня повномасштабного вторгнення, а пізніше — на місце роботи, оскільки життя в регіоні зупинилось. Зрозуміло, про нормальне функціонування можна забути. Втім у господарстві жодного дня не зупинялось доїння корів, випікання хліба та виробництво молочних продуктів. Все виготовляли у невеликих об’ємах. І тут не йшлося про жодні прибутки, це робиться виключно для того, щоб підтримати людей. Сьогодні ми публікуємо інтерв’ю з засновницею ферми Наталією Коваль. Вона розповіла, як «Пані Юпітер» працює зараз, чому не евакуювала корів та чи відновить колись ферма повноцінне функціонування.

Читайте також: Чим живе тваринництво під час війни: пошук препаратів, кормів та відновлення ферм

Kurkul.com: Ферма «Пані Юпітер» з перших днів війни знаходиться під окупацією. Минуло уже 135 війни і вже можна сказати, яка найбільша проблема у роботі ферми зараз?

Наталя Коваль: У перший день війни російські війська зайняли територію лівого берега р. Сіверський Донець. У цей день у нас стояв молоковоз під відвантаження, але молокозавод його не прийняв, й молоковоз повернувся порожнім. Після цього було обмежено пересування. Спочатку перекрили трасу, сполучення з Харковом, а потім взагалі розбили міст, що відрізало нас від Харкова. Корови дають молоко кожного дня, а ми не можемо його нікуди здавати. Нема реалізації — нема коштів, а без них нема світла, кормів і переробки.

Інші проблеми стосуються забезпечення. Елементарний приклад. У нас довгий час не було електрики, почали використовувати альтернативне джерело — генератор. Він працює на дизелі, який важко дістати, та і якість його погана. Техніка почала ламатись. Забився фільтр, він заповнився водою, бо нею розбавляли дизель. Змінні деталі для техніки теж було дістати дуже важко. Це саме стосується й ліків для корів, кислоти чи фільтрів для молока.

Kurkul.com: Читали у Вашому дописі на фейсбук, що історія доставки ветпрепаратів нагадує голлівудську стрічку?

Наталя Коваль: Зараз про це вже можна говорити. Коли нам терміново потрібні були ліки, до Старого Салтова возили з Харкова хліб і туди ж взяли ліки. Міст через р. Сіверський Донець вже був розбитий, тобто доставити на нашу сторону їх було нереально. Тому люди переносили ліки вручну по льоду на річці.

Kurkul.com: До війни на фермі працювало 40 людей. Зараз зрозуміло частина евакуювалась. Чи є кому працювати?

Наталя Коваль: Так, багато працівників поїхали. На фермі працювало багато фахівців з інших міст. Наприклад, технолог-сировар і шеф-кухар з Харкова, який відповідав за випічку. Така ж історія й з економістом. Вони не мали змоги дістатися до господарства з 24.02.2022 р. Тобто «Пані Юпітер» залишилась майже без фахівців. Через певні нюанси змушений був евакуюватись і мій чоловік (ред. він разом з пані Наталею керував фермою). Хоча 4 місяці він залишався на господарстві. Ветеринар також звільнився й виїхав разом з родиною.

Так, зараз там є люди, які залишись, підтримують ферму і працюють у нас. Я пишаюся тим, що з 2013 р. нам вдалося створити такий колектив, який формує «кістяк». Мені було дуже приємно, що нам довіряють і приходять працювати родинами: сімейні пари, батьки з дітьми. У цих людей немає альтернативи. Вони повністю покладаються на «Пані Юпітер», щоб забезпечити власну родину. Я думаю, що завдяки фермі люди трималися і не покинули село.

Kurkul.com: Ті, хто залишився, та нові працівники підтримують життєдайність корів, ну і займаються випіканням хліба та виготовленням сиру.

Наталя Коваль: З перших днів війни ми випікаємо хліб. Потім настав момент, коли борошно закінчилось. Трохи працювали по бартеру: люди несли муку та обмінювали на хліб. Наші дівчата почали випікати хліб із кукурудзи, яка залишилася для корів. Ми перемелювали її на комбікормовій установці та просіювали. Дрібна фракція йшла на випікання, а решту — віддавали коровам. Такий хліб випікали на заквасці, бо не було дріжджів. 

Читайте також: Роман Огроднічий: Бізнес під час війни, або як допомагає Lean?

Щодо сиру, то молоко було. Закваски та ферменти ми купуємо гуртом у каністрах. Тобто їх вистачало. До війни у нас був великий асортимент. Зараз на фермі роблять невелику кількість, витримані сири ніхто не закладає. Виробляємо сир «Здоров’я» чи «Сулугуні», оскільки вони прості та робляться з мінімальної кількості продуктів.

Здається більшість проблем вирішилось, але ви повинні розуміти, що до війни було повноцінне виробництво. Зараз нікому купувати цю продукцію. Тому, знову наголошу, що ферма працює, як умовний «волонтерський» штаб, і обсяги виробництва у порівнянні з довоєнними мізерні.

Kurkul.com: А що ж зараз відбувається на фермі? Що змінилось у веденні господарства і як почуваються корівки?

Наталя Коваль: Корів дуже шкода. Вони ні в чому не винні. До війни в нас було понад півтисячі голів голштинської породи. Планували отримати статус племінного господарства. До того ж 9 місяців тому ми корів запліднили, то вони зараз народжують, цей процес не зупинити, тому надої зменшились вдвічі. Зараз немає можливості отримати соду, крейду, сіль, шроти. Спочатку економили запаси, але вони вже закінчилися. Не знаємо, як довго так протягнемо.

Kurkul.com: Для підтримання життя тварин потрібна їжа. Я знаю, Вам вдалось засіяти невеликі площі зерном. 

Наталя Коваль: Ми з чоловіком посіяли фуражне зерно. Ми садили не на фураж, а лише на силос, бо якщо не буде силосу — ми не перезимуємо. Площі у нас невеликі, сподіваємося, що у серпні зможемо зібрати врожай. Сіно ми також зібрали, яке посіяли торік. У нас були посіви люцерни.

Kurkul.com: Залишається невирішена проблема з електрикою. Час від часу вона зникає, працюєте на генераторах?

Наталя Коваль: Від нас намагався відмовитися ПрАТ «Харківобленерго». Постачальник електроенергії сказав, що хоче розірвати з нами договір, бо в нас є несплачені кошти. У березні ми використовували електрику, але через те, що коштів за молоко не отримували, то виникла і заборгованість. Я знайшла кошти, ми заплатили. Допомагали грошима і всі охочі. Але в результаті виявилось, що компанія не може постачати світло, через пошкоджені лінії електропередач.

Kurkul.com: Тобто зараз господарство підтримується завдяки місцевим жителям. Але з кожним тижнем виникають нові проблеми. До того ж невідомо, які нові порядки встановить тимчасова влада. Чи не було думок про релокацію (ред. тимчасове переміщення підприємств з постраждалих від війни регіонів). І чи взагалі ви б погодились на неї?

Наталя Коваль: Звичайно. Я зверталася по допомогу до Асоціації виробників молока і спілкувалася з багатьма людьми. Ми дізнавалися і намагались залучити волонтерів. Але потім виявилось, що ця ідея нереальна через відсутність скотовозів і нормального автомобільного шляху.

Уявіть, що у нас тільки у понеділок пропускають людей через міст, але він майже весь зруйнований. Є ділянка, де ледь проходить інвалідний візок. А як там пройти коровам, я не уявляю. До того ж до самої переправи треба подолати чималий шлях. Тобто поки що цей варіант для нас відпадає.

Kurkul.com: До війни «Пані Юпітер» була місцем відпочинку харків’ян, проводились екскурсії в корівники та на виробництва. В коментарях навіть зараз люди пишуть «сумуємо за вашими ватрушками з молочком». Втім ситуація кардинально змінилась. Часто російські ЗМІ дуже люблять хизуватись тим, як відновлюють роботу підприємства на «звільнених» територіях. Зрозуміло, що це пропаганда. Проте чи реально, щоб Ваша ферма відновила довоєнне функціонування?

Наталя Коваль: Минулого року було дуже багато відвідувачів. Мені було дуже приємно, коли приїжджали діточки, сім’ї та просто туристи. Вони проводили час з задоволенням. Ми співпрацювали з підприємцями, туристичними базами, було дуже багато планів.

Зараз це все нереально. Ні про який відпочинок зараз мова не йде, екскурсії також ніхто проводити не буде. Питання йде просто про виживання насамперед людей, які проживають в населених пунктах поряд з фермою. А потім вже про існування самого підприємства та обладнання. Ті, хто залишилися, побоюються евакуюватися і дуже сподіваються, що щось зміниться влітку. Та й ми на це дуже надіємось. Ви просто не уявляєте наскільки боляче усвідомлювати, що лише через річку, на іншому березі вже наші, а ми... І тому залишається тільки чекати…

Kurkul.com: Якщо говорити промовисто, ферма «Пані Юпітер» жодного дня не припиняла роботу. Але фактично функціонування її припинено, оскільки всі дії здійснюються для підтримки місцевого населення, ну і корів. Передбачити, що буде на наступний день на фермі, неможливо. Тому віримо в зміни на краще.

______________________________________________________________________________

P.S. Перед виходом цього матеріалу ми подзвонили пані Наталі. Новина, яку вона нам повідомила — викликала шок. Не будемо розкривати деталей, просто скажемо, що хтось з «визволителів» «поклав оком» на господарство. Власниця ферми звернулась у відповідні органи та наразі чекає результат. Але як бути далі? І тут питання навіть не в тому, щоб зберегти потужності, а щоб просто існувати в правовому полі. Наразі ніхто нічого пообіцяти не може. Як бачимо, війна, вона не тільки в окопах…

© Юлія Маковей, Kurkul.com, 2022 р.

Виконано за допомогою Disqus