Дмитро Огньов: Ми повинні ставити за мету нагодувати свою націю здоровою їжею

1842
0
Дмитро Огньов, власник фермерського господарства "Меринос-Захід"
Дмитро Огньов, власник фермерського господарства "Меринос-Захід"

Кажуть, успіх там, де рухаються до поставлених цілей! Так і в Дмитра Огньова. Він зайнявся фермерством усього 4 роки тому, але вже розуміє, як підняти галузь на загальнонаціоному рівні. Він вималював європейську модель ведення тваринництва під українські умови, і, незважаючи на повний занепад вівчарства та козівництва (якщо вірити статистиці, поголів’я скоротилось за минулий рік більше ніж на 8% ̶ до 1,683 млн голів), не побоявся вкласти кошти та зайнятися розвитком галузі. І за 4 роки ФГ «Меринос Захід» розрослося до 3 ферм у кількох селах.

З першої хвилини знайомства вже зрозуміло – перед нами сучасний зразок фермера. Молодий, активний, у білій сорочці. Він не працює на фермі від світанку до світанку, але знає і розуміє, як керувати своїм господарством. Підтвердженням тому є сама ферма: нові чисті споруди для тварин, зелені газони, викладені плиткою доріжки від корпусу до корпусу, охайні робітники, яких тут на три ферми всього 16, бо господар упевнений: чим менше людей задіяно, тим менше проблем з тваринами. Від поля до ангару їздить трактор та перевозить тюки із щойно упакованим сіном. Виробляють на фермі баранину, козине молоко та сири. Крім того, є тут ще й пасіка. Уся продукція виготовляється «як для себе», якісною та безпечною, і це найголовніший принцип, яким керується фермер.

Не було б щастя, та нещастя допомогло

Дмитро Огньов, хоч і народився в цих краях, але більшу частину життя провів серед міських стін. Деякий час працював у Європі. Сповна відчувши «принади» закордону, зрозумів, що кращого місця для життя і роботи, ніж батьківщина, немає. Тому повернувся до Києва, де працював спочатку в транспортній сфері, потім — у будівництві.

Дев’ять років тому у Дмитра Огньова з’явилася сім`я ̶ народився перший син. І все б добре, та екологія в столиці не найкраща: брудна вода, повітря, неякісна їжа вплинули на здоров'я дитини. Одного разу хлопчика привезли на батьківщину Дмитра, на Львівщину, і зрозуміли: кращого місця для нього бути не може. Тож батько прийняв рішення переїхати і завести власне невелике господарство. Основне завдання маленької ферми, з якої все починалося, полягало у забезпеченні сім’ї якісними продуктами; для цього планували завести різних домашніх тварин. Але в подальшому стало зрозуміло, що спеціалізація дозволить поліпшити якість продукції. Обираючи підходящий напрямок для свого господарства, тоді ще майбутній фермер познайомився із австрійським вівчарем, і рішення прийшло саме собою: на його фермі мають бути саме вівці.

Вівіці на фермі Меринос-Захід

Чому фермер зробив саме такий вибір? Відповідь проста.

«Займатися потрібно тим, до чого лежить душа. У мене це вівці. Інакше нічого не вийде! Потрібно розуміти, що не можна фермера змусити займатися будь-чим, якщо у нього не лежить душа до певного виду діяльності. Це не верстат, це не завод, де потрібно натискати кнопку і чекати на продукт. Це робота з живим елементом», ̶ пояснює фермер.

Простіше кажучи, потрібно любити те, чим займаєшся. Вівці й кози ̶ тварини не надто вибагливі. Головне — соковите сіно, якісне зерно і більше свободи. І ось коза дає найсмачніше молоко (жодного неприємного запаху!), а вівця ̶ м'ясо і шерсть.

До того ж, так склалося, що і проектування ферми, і робота з тваринами – професійна стихія Дмитра Огньова. Оскільки за першою освітою Дмитро Огньов є інженером-будівельником (він закінчив Одеську державну академію архітектури та будівництва), спроектувати ферму для нього ̶ справа звична. Другу вищу отримав у Київському Національному аграрному університеті за спеціальністю «Менеджер міжнародних відносин».

У якості початкового капіталу для будівництва ферми господар використав власні кошти та кошти сімейного бюджету.

«Все було за власний кошт, частину бюджету отримав від сім`ї. Рідні довірились мені і підтримали ініціативу створення такої ферми. І з часом ми вийшли на рівень, коли стали вже досить самодостатнім господарством. А через 4 роки ми вже маємо три ферми, 2500 голів овець і 300 кіз», – розповідає Дмитро Огньов.

Складні питання та їх вирішення

На початку діяльності фермер зіштовхнувся з рядом проблем. Перш за все, це генетика. Як виявилося, в Україні якісні породи практично відсутні. Все, що є, залишилося ще з часів радянського союзу, а продуктивність таких тварин мінімальна.

Дмитро Огньов, власник фермерського господарства Меринос-Захід

«Сьогодні є велика потреба у відродженні генетики овець, потрібно покращувати генофонд, робити його якіснішим. Були раніше хороші породи дрібної рогатої худоби в Україні, але за 20 років деградації зникло все. Тепер потрібно все відбудовувати, на це піде чимало часу, великі капіталовкладення, але це потрібно робити, потрібно щоб хтось цим зайнявся. Ми завезли все материнське поголів'я з Європи, і працюємо з європейською генетикою. Зараз ми вже не намагаємось вдосконалювати генетику українських порід, адже це завдання саме інститутів тваринництва», – пояснює фермер.

Ще одна проблема – відсутність професійних ветеринарів та зоотехніків. Фермер часто запрошує на практику та стажування студентів з аграрних вишів з надією, що хтось із них залишиться працювати на фермі. Проте більшість студентів навіть не планує займатися тваринництвом в майбутньому. Тому фермеру доводиться звертатися до фахівців з Австрії та Німеччини для консультацій. Дмитро пояснює, що навчити можна будь-кого, якщо у людини є бажання працювати у цій сфері. У приклад приводить свого ліпшого друга, Олексія Шувалова. Він працює у господарстві управляючим, освіти зоотехніка чи ветеринара не має, проте за 4 роки дізнався про овець більше, ніж вчені зоотехніки.

«З фахівцями у нас просто катастрофа. Є кадри, підготовлені за радянськими програмами, але для нинішніх умов вони не годяться. Молоді фахівці приходять на практику, але їх доводиться навчати з нуля. Ми залучаємо молодь з сіл, даємо можливість попрацювати і дивимося на них. Більш активних залишаємо, навчаємо», – говорить фермер.

Ще одне проблемне питання – земельні наділи. На думку, Дмитра Огньова, український фермер, як і європейський, повинен бути власником 70% землі, що знаходиться у його господарстві, особливо у тваринництві, бо це «довгі» гроші. А працювати на пайовій землі, яку здають в оренду лише на 5-7 років, немає сенсу. Якісне пасовище, наприклад, формується близько 20 років і потребує чималих капіталовкладень. Тому працювати з пайовиками складно і ризиковано. Ризик полягає не лише в тому, що в будь-який момент може прийти великий зернотрейдер і зайняти цю ділянку. Проблем додає ще й місцева влада, яка ускладнює можливість отримати земельні ділянки.

«У нашому регіоні до цього моменту практично ніхто з фермерів не зміг спокійно отримати землю. За 5 років одна чи дві людини домоглися цього. Розвиватися таким шляхом ми будемо дуже довго. Виділення державою землі під цільове призначення фермеру вже є частиною допомоги та фінансовою компенсацією. Але потрібно здійснювати постійний контроль за цільовим використанням і карати за простій. Держава в змозі надавати як фінансову, так і пасивну допомогу без матеріальних витрат. Але для цього вона повинна почути фермерів», ̶ додає вівчар.

Дмитро Огньов, власник фермерського господарства Меринос-Захід

На думку фермера, аби галузь вівчарства та козівництва розвивалася більш динамічно, потрібно скористатися досвідом Європи і робити ставку на дрібні господарства. Як приклад, наводить Австрію та Швейцарію, де господарства із земельними наділами до 20 га та поголів’ям 20-30 корів уже вважаються доволі крупними. У нашій країні фермери прагнуть створити гігантські підприємства на 1000 голів ВРХ. Великі господарства акумулюють доходи в одних руках, і вони не дістаються регіону, де знаходиться господарство. Гігантські компанії можуть гарантувати однорідність продукції, але аж ніяк не її якість! Страждають ветеринарія, якість продукції, адже відстежити таку кількість тварин одночасно неможливо. Тому Дмитро Огньов радить створювати невеликі сімейні ферми, де буде максимум 700 голів овець.

«Ми повинні залучити село в цей процес, створювати робочі місця. Ферми повинні формуватися таким чином, щоб найманий персонал зводити до мінімуму, а всю діяльність повинні вести члени сім'ї. Це дозволить більш відповідально займатися господарством, а значить – поліпшити якість своєї продукції. Хороші результати фермерів будуть створювати інтерес у інших жителів села, і на ринку почнуть з'являтися нові гравці», ̶ пояснює свою позицію фермер.

Старе міняємо на нове

Після розмови про проблеми галузі йдемо дивитися, як працюють ідеї фермера по відродженню вівчарства та козівництва. Перше, на що звертаємо увагу – приміщення, в яких утримують тварин. Фермер пояснює, що у старих радянських вирощувати тварин не ефективно. Погана вентиляція та освітлення – це завжди додаткові витрати. Тому Дмитро Огньов, застосовуючи власний досвід у будівництві, сам спроектував нові павільйони європейського зразка, де тварини комфортно можуть перебувати влітку, та не замерзати взимку без додаткового опалення.

Вентиляція та освітлення в павільйонах природні. У приміщенні завжди є світло і не потрібно витрачати електроенергію для додаткового освітлення, адже вікна є не лише у стінах, а і в даху. Усі вікна відчиняються, тому відбувається постійна циркуляція повітря і відсутній неприємний запах. Узимку тварини обігрівають себе самостійно, а глибока підстилка із соломи зігріває їх знизу. Так фермер заощаджує ще й на опаленні приміщень. Щоб зрозуміти, наскільки нові споруди різняться від старих радянських, фермер відводить нас в останнє в господарстві старе приміщення (скоро і воно піде на реконструкцію).

Спочатку на фермі реконструювали старі павільйони, але підрахувавши усі витрати, дійшли висновку: побудувати приміщення «з нуля» вигідніше і швидше. Так, перший павільйон побудували за 10 місяців, наступний вже за 5. Наразі планують збільшити темпи та реалізувати будівництво п’ятого павільйону за 4 місяці.

Кожен павільйон збудований спеціально для кожного стада: матері з ягнятами в одному приміщенні, племінне стадо до 5 місяців — в іншому, а потім їх випускають на пасовище під контролем електропастуха. Вівці, які йдуть на забій, утримуються на відгодівлі в приміщенні.

Ставлення до тварин тут душевне. Керуючий фермою знає практично кожну вівцю або козу. Кожній тут приділяють окрему увагу.

Є на фермі й улюбленці. Наприклад, цап Інокентій або Кеша, якого сіном не годуй, аби уваги побільше. Свого часу мама Кеші потрапила до господарства вже вагітною, і, будучи на карантині, народила козеня. Фермер розповідає, що коза була дуже молодою, тому всі думали, що з цього козеняти нічого не вийде. Проте його залишили. І не даремно! Виріс дужий і хороший цап.

Якісний корм – якісний продукт

Головний принцип на фермі – усі корми природнього походження. Сіно, сінаж, зернові та овочі – усе власного виробництва. Ніяких добавок до кормів не додають. Дмитро Огньов пояснює, що сьогодні кормові добавки виготовляють не з найкращої продукції, а тому вони негативно впливають на здоров’я тварин і, як наслідок, на безпечність продукції.

Дмитро Огньов, власник фермерського господарства Меринос-Захід

Сіють на фермі в основному кормосуміш (бобові, конюшина, злакові) і окремо ̶ люцерну. У Дрогобицькому районі занадто часті опади, тому дуже важливо зібрати траву вчасно, поки не з’явилося суцвіття. Тоді у ній міститься більше протеїну. Скошену зелену траву тюкують в рулони по 0,8-1 тис. кг, а потім обертають у спеціальну плівку, яка дозволяє зберігати практично всі корисні елементи, що знаходяться в зеленій масі. Такі тюки зберігають у спеціальних ангарах.

Усе починається з генетики

Генетика вирішує все. Тому ціль фермера розвести найякісніше поголів’я овець та кіз, яке матиме високу продуктивність та динаміку росту. Оскільки хороших порід в Україні придбати неможливо, поголів’я повністю завезли з Австрії та Німеччини. Серед овець ̶ тірольська (вельми стійка до негоди порода), меринос (промислова порода з гарним показником приросту ваги і плодючості овець – до 1,7 ягняти на один окіт, вівця може заходити в охоту 5 разів за 4 роки), шотландський суффольк (має більш жирне м'ясо).

Кози у господарстві Меринос-Захід

Щодо кіз, то поки що на фермі є дві породи – альпійська та зааненська. В майбутньому фермер планує виростити стадо овець-близнюків.

«Одна із якостей, за якими ми виявляємо плодовитість стада овець, – скільки двійнят у ньому народилося. Двійні є хорошим показником продуктивності. Більша кількість двійнят дозволяє отримати 170 ягнят на 100 вівцематок», – розповідає Дмитро Огньов.

В основному на фермі тримають м'ясо-вовняні породи. Тримати баранів тільки на шерсть поки не дуже вигідно, адже закупівельна ціна не надто висока, а процедура стрижки – послуга не з дешевих – 20 грн за одну вівцю. Стрижуть овець раз на рік, наймаючи для цього спеціально навчених людей.

Плани на майбутнє

Продукція фермерського господарства користується попитом у місцевих та столичних ресторанів: і баранина, і продукція козівництва йдуть у заклади харчування. Та й сам фермер поки що зорієнтований на внутрішній ринок. У планах у фермера відкриття сирного заводу, для цього будуть будувати доїльний зал з установками та збільшувати поголів’я кіз.

На запитання щодо експорту баранини до ЄС (квоти зовсім не використані на сьогодні), фермер з упевненістю відповів, що першочергово необхідно наповнити український ринок, а потім вже виходити на європейський. Хоча в планах вихід, звичайно, є, і квоти будуть одним з факторів, що полегшить реалізацію цих планів.

«Треба бути чесним. Сьогодні ринок України порожній. У нас дефіцит якісної продукції. Ми повинні ставити за мету нагодувати свою націю здоровою їжею, своїх дітей і онуків, щоб наступні наші покоління народжувалися здоровими і сильними. А вже наступним кроком має бути вихід на зовнішні ринки», – пояснив він.

Дмитро Огньов, власник фермерського господарства Меринос-Захід

У зв’язку з цим Дмитро Огньов радить державі посилено взятися за відродження галузі вівчарства та козівництва.

«Сьогодні фермери готові сісти за стіл переговорів з представниками влади і визначити чіткий механізм не просто для утримання галузі, а й для того, щоб підняти її. Ми готові допомогти державі розвивати вівчарство та козівництво і, на щастя, бачимо, що нове покоління політиків нас розуміє, підтримує і готове йти назустріч», – говорить фермер.

Один американський філософ сказав: хочеш мати те, чого ніколи не мав, роби те, що ніколи не робив! Дмитро Огньов саме так і чинить. Якщо інший фермер, поглянувши на вівчарство, сказав би, що немає сенсу навіть починати цим займатися, то Дмитро не побоявся проблем і за 4 роки досяг успіху. І великого секрету тут немає: є бажання – буде тисяча способів, а немає бажання – тисяча приводів.

Фермер день у день шукає нові вирішення проблемних питань та ідеї, як підняти галузь, впроваджує нові проекти на власній фермі. Його ентузіазму вистачило б на відкриття ще з десятка таких ферм по всій Україні. Ми впевнені, що саме на таких як він і тримається досі ця галузь.

До речі, наприкінці розмови Дмитро Огньов запросив нас у гості на відкриття дитячого табору та першої сімейної ферми. Тож ми обов'язково поділимось враженнями про це на нашому сайті!

Катерина Сокольникова, Kurkul.com

Дізнавайтесь першими найсвіжіші фермерські новини України на нашій сторінці в Facebook, на каналі Telegram, а також підписуйтесь на Куркульський вісник.

Выполнено с помощью Disqus
 

Матеріали до теми