Нішеві культури, як просо, горох чи жито, ваблять фермерів перспективою збуту по хорошій ціні. Але ця ціна не є стабільною рік від року, іноді збувати урожай просто невигідно, та й вирощувати їх не завжди легко, ризики великі. Згадаймо тільки гречку, ціни на яку значно зросли у 2022 р. Але наступного року, коли більше фермерів вирішили зайнятись цією культурою, ціна обвалилась. Тому вирощувати нішеві — це ще та лотерея. Але чи можна все ж передбачити, що буде у виграші? Таку спробу зробив аналітик Андрій Біленький під час засідання Trend and Hedge Club.

Гречка 

На сьогодні посівні площі гречки — 88 тис. га проти 92 тис. га до повномасштабної війни. Щодо виробництва, то в сезоні 2024 очікується врожай в 124 тис. т, тоді як у 2021 р. було 106 тис. т.. 

 На думку аналітика Андрій Біленького, ситуація з вирощуванням гречки в Україні дуже цікава. Гречка — це вагома для внутрішнього споживання культура, і час від часу держава намагається її захищати. Найбільш пам’ятний приклад був у 2010 р., коли через посуху в Україні відбулось падіння посівних площ. У 2010-2011 рр. через мінімальні ціни виникла серйозна проблема, і це спричинило подальше скорочення площ посіву. Це відбулося тому, що рентабельність гречки штучно занижувалася через державне регулювання цін. 

 

«Історично, кожного разу, коли держава намагається регулювати якусь культуру для її доступності, це призводить до зменшення обсягів її виробництва. Минулого року були спроби стимулювати ринок, запровадивши декілька проєктів з роздачі посівмату гречки, щоб підтримати внутрішній ринок. Проте, як показує практика, фермери усвідомили, що у 2024 р. немає сенсу сіяти в тих же обсягах, і ми повернулися до попередніх показників», — зазначає аналітик.

Основним експортером гречки у світі є росія. Також є незначні експортні обʼєми з Китаю та США, але в цілому світовий ринок гречки складає менше ніж 300 тис. т.

«Ринок дуже обмежений і основний монополіст — росія. Однак є надія, що українці, які переїхали до Європи, зможуть створити попит на українську гречку. Є обережний оптимізм щодо потенційного зростання експорту української гречки. Експорт гречки цього сезону склав лише 2 тис. т, переважно автотранспортом. Історично експорт цього продукту був дуже обмеженим, і ринок не демонструє значного потенціалу для зростання», — пояснює аналітик. 

Жито

У 2021 р. відбувся сплеск у виробництві жита в Україні — зібрали майже 600 тис. т зерна, з яких 162 тис. т експортували. У 2023 р. Україна експортувала 13 тис. т жита, переважно на європейський ринок. Невелика кількість — близько 1 тис. т — пішла в Північну Африку і на Близький Схід, також близько 100 тонн було експортовано в Індію. Основний транспорт для експорту — автомобільний, трохи залізницею і декілька контейнерів. На наступний сезон очікується збільшення експорту до 20 тисяч т через зростання виробництва.

«Світовий ринок жита становить приблизно 1,78 млн т. Найбільшими споживачами культури у Європі є Польща та Росія. Канада продовжує експортувати жито в США, а Австралія — в Китай.. Європейський континент також має значний обсяг торгівлі житом, яка сконцентрована переважно на півночі. Ми можемо бути присутніми на цьому ринку, особливо в Європі, де сконцентровано близько мільйона тонн ринкового обороту», — каже аналітик. 

Овес

Основні площі вівса знаходяться поза межами зони бойових дій, тому практично не зазнали змін. Звичайно була невелика просадка по врожайності у 2022 р., але загалом вона залишилася на тому ж рівні.  

«До вторгнення ми мали збір 468 тис. т, і, думаю, цього року отримаємо приблизно таку ж цифру — 465 тис. т. Щодо виробництва, то змін майже немає», — каже Андрій Біленький. 

Горох

Що стосується гороху, ситуація особливо цікава з погляду історичних змін. У 2015-2016 рр. в Індії був неврожай бобових, що призвело до різкого збільшення виробництва гороху в Канаді та Австралії. Коли ситуація в Індії стабілізувалася, вироблений в надлишку горох почав шукати нові ринки збуту. Після різкого зростання цін, відбулося їх різке падіння, і за останні 10 років ринок гороху змінився драматично. 

В Україні основним регіоном вирощування гороху був Південь. У Запорізькій обл. було засіяно 64 тис. га з загальних 240 тис. га, тобто 25% посівних площ гороху зосереджувалося в цьому регіоні. У 2022 р., через окупацію частини Запорізької, Херсонської та неокупованої частини Донецької обл., ми втратили до 50% посівних площ гороху.

«До війни ми мали 240 тис. га під горохом, а зараз маємо лише 211 тис. га. Компенсація втрат відбулася переважно в Одеській обл., де посіви досягли 40 тис. га, і в Миколаївській — 12 тис. га. Також трохи додалося в інших регіонах. Ми бачимо потенціал для подальшого зростання, особливо на Півдні України, якщо з’явиться відповідний ринковий попит», — зазначив Андрій Біленький.  

Горох є важливою культурою з огляду на  експортний потенціал. У сезоні 2022-2023 ринок гороху склав 4,6 млн т. Основні гравці — Канада, Австралія, росія та Україна. Однак через окупацію півдня України наша частка на ринку знизилася.

Читайте також: Наскільки вигідні нішеві напрямки в агро — дайджест

Основні імпортери українського гороху у цьому сезоні — це Туреччина та інші азійські ринки. У сезоні 2023 р. експорт склав 314 тис. т, а в наступному сезоні очікується збільшення до 400 тис. т завдяки зростанню виробництва. Шляхи експорту включають кораблі, контейнери, трохи залізницею та автотранспортом. Залізниця та автоперевезення склали близько 40-60 тис. т, з яких більшість пішла в Європу.

Просо

Просо — це теплолюбна культура, тому профіль посівів схожий на соняшник. Відтак через втрату посівних площ на Півдні України, які були окуповані або знаходяться в зоні поблизу лінії зіткнення, посівні площі зменшились. У 2022 р. відбулося значне падіння посівних площ проса — з 87 тис. га до майже 50 тис. га. Однак згодом ми поступово відновили площі до 96 тис. га.        

Щодо виробництва, на початок вторгнення в Україні виробляли 205 тис. т проса, а зараз цей показник становить 189 тис. т.

«Україна історично експортувала майже половину свого виробленого проса, і основні експортні напрямки включали Європу, Східну Європу, Північну Африку та Південну Азію. У цьому сезоні експорт склав 500 т автотранспортом, 12 т залізницею, і навіть було відправлено 3 тис. т контейнерами. Україна споживає лише 40% власного виробництва проса, що свідчить про його залежність від глобальних ринків», — каже фахівець. 

Чи може зрости ціна на нішеві культури — прогнози та очікування

Підсумовуючи, Андрій Біленький каже, що в Україні є три базові культури: пшениця, кукурудза і соя. Інші культури використовуються як замінники: якщо недостатньо вологи для сої — сіють соняшник, якщо дуже холодно, замість пшениці сіють жито або якщо дуже сухо —  сіють ярий овес. Інші культури мають регіональний характер, який узгоджується з агрокліматичними умовами. 

«Агрокліматичні умови створюють ситуацію, коли маржинальність деяких культур стає конкурентною. Наприклад, гречка — це нішевий продукт, що забезпечує внутрішній ринок і підтримується внутрішнім споживанням. Загальна тенденція полягає в тому, що нішеві культури поступово відходять на другий план через свою меншу конкурентоспроможність порівняно з основними монокультурами», — зазначає фахівець. 

Також він порівнює частки нішевих культур в посівних площах США, Австралії, Канади та України. І каже, що можна простежити цікаву кореляцію між падінням і зростанням частки нішевих культур у різні періоди. 

«З мого погляду, нішеві культури виступають своєрідним компенсатором. Коли падає маржинальність основних культур, зростає інтерес до нішевих, і навпаки. Це певний інструмент, за допомогою якого фермери захищають свою маржу», —  каже Андрій Біленький.

Інший висновок якого доходить експерт — чим більша частка експорту у виробництві культури, тим більше перспектив у неї. Якщо ж культура переважно споживається на внутрішньому ринку, її перспективи для зростання обмежені. Такі культури, як жито, овес і гречка, майже не експортуються, з часткою експорту лише 1-2%. А ось виробники проса і гороху, навпаки, значну частину виробництва експортують, тому вони мають невелику, але перспективу.

«Важливо розуміти, що, хоча нішеві культури можуть виглядати привабливо через їхню вищу маржинальність, вони також несуть більші ризики. Я вважаю, що нішеві культури слід розглядати як інструмент хеджування ризиків у сівозмінах. Ще одна причина, чому виникає інтерес до нішевих культур, — це логістика. В Україні важливо вирощувати культури з максимальною ціною на тонну, щоб пом'якшити логістичні проблеми», —  говорить аналітик.

Щодо питання, які культури висаджувати наступного сезону, він відповідає, що потрібно зосередитися на рентабельності, аналізуючи ціни на культури та витрати. Тренди на ринку кукурудзи, пшениці та ячменю можуть дати зрозуміти, які культури стануть більш привабливими для фермерів. Додатково, погодні умови можуть суттєво вплинути на вибір культур, як це сталося цього сезону, коли багато фермерів вирішили не сіяти озимий ріпак через посуху.

«На всі культури вплине зміна маржинальності, і, можливо, відбудуться незначні експерименти з новими культурами, але в п'ятирічній перспективі я не очікую значних змін», — додає Андрій Біленький. 

© Юлія Маковей, Kurkul.com, 2024 р.