Василь Іванович та лікарська ковбаса. Роздуми про ГМО

796
0
ГМО: безпечно чи ні?
www.mds.euГМО: безпечно чи ні?

Мирно спочивали залиті олією кільки, в обіймах нарізаної кільцями цибулі лежав оселедець, а смажена ковбаса упрівала на тарілці. Але кулінарну ідилію на столі порушувала гаряча суперечка Василя Івановича з дружиною Ольгою Петрівною. Предметом суперечки була та сама ковбаса «Лікарська» ― Василь Іванович якраз прочитав у газетах про «смертельну» ГМ-сою та свиней із генами миші, тому конче мусив показати власну обізнаність перед дружиною. Але Ольга Петрівна не пройнялася важливістю питання і лише відмахувалась. Мовляв, уся ковбаса зараз із соєю і ми те ГМО постійно їмо ― ще не скопитились.

Василя Івановича байдужість другої половинки дратувала і він далі напосідав з доказами. І навіть не догадувався середньостатистичний Василь Іванович із Жмеринки, що доки на українських кухнях тривали суперечки, світова наука не стояла на місці.

Виробники насіння зовсім не сприймали ГМО як панацею для людства чи шлях до світового панування. Генетичні модифікації ― це лише інструмент для досягнення бажаного результату. Один із багатьох і вже далеко не найперспективніший.

Василю Івановичу лише стукнуло п’ятдесят, тож у школі він вже проходив основи не «мічурінської агробіології», а проклятого Лисенком «менделізму». І добре пам’ятав, що за проявом кожної ознаки стоїть відповідний ген. Саме набір генів визначає вигляд, спосіб життя і характеристики кожного організму.

Читати по темі:  Чому генна модифікація є природнім вирішенням майбутнього сільського господарства

Чим за своєю суттю є генетично модифікований організм (ГМО)? Це вид, генетичний набір якого доповнили потрібною ознакою ― перенесли з іншого організму, де знаходився потрібний ген. По суті, весь процес селекції нових сортів та порід у всі епохи зводився саме до цього ― переносу потрібної ознаки до вибраного організму. От тільки досягали цілей різними інструментами, залежно від етапів розвитку біологічної науки.

Етап перший ― догенетичний

Порода Шайр, створена шляхом тривалого доборуПочатком селекційної науки вважають розвиток вчення Чарльза Дарвіна. Кожен громадянин радянських і пострадянських республік знав це ім’я. Знав його і Василь Іванович. Адже це саме Дарвін сказав, що праця зробила із мавпи людину ― про це розповідали не лише на біології, а й на кожному шкільному суботнику і навіть на плакаті у витверезнику.

Але найбільшою заслугою Чарльза Дарвіна була зовсім не роль у трудотерапії ― він першим визначив добір рушієм еволюції. Завдяки добору (термін селекція і пішов від лат. Selectio ― вибір, добір) люди навчились обирати із безлічі природних форм одну потрібну та розмножувати її.

До речі, саме так були створені більшість старовинних сортів рослин та традиційних порід тварин. І пекінеси, і Ренет Симиренка зобов’язані появою принципам добору, тобто селекції.

Етап другий: час Менделя

Горох у поліБрат Мендель сіяв горох десь у монастирі й рахував квітки різного кольору ― такі загальні уявлення про закони Менделя залишились у голові Василя Івановича з юності. Уявлення цілком правильні ― з цим погодилась би навіть ковбаса на столі. Але важливими були саме наслідки підрахунків. Маючи лише набір цифр і здоровий ґлузд Грегор Мендель застосував логіку та встановив три закономірності в успадкуванні ознак. Їх назвали законами Менделя.

Не варто зайвий раз про них розповідати ― Василь Іванович ці закони не зрозумів і в школі, а вже зараз точно не запам’ятав би. Та й не це важливо ― головне, що Мендель зі своїми законами поклав основу гібридизації. Що це таке? Схрещування двох різних форм з метою отримання третьої, яка нестиме ознаки обох батьків.

Власне, це робили й до Менделя, та чомусь далеко не завжди успішно. Потрібна ознака після схрещування то проявлялась у потомстві, то зникала. Одні нащадки її отримували, а інші ― ні. Чому так відбувалось пояснив саме чеський абат Грегор Мендель. З його законами схрещування почали проводити цілеспрямовано, навчились виділяти так звані чисті лінії, отримувати гетерозисні гібриди F1, власне саме тут і почалося науково-практичне застосування генетики, як науки.

Етап третій ― мутаційний

Василь Іванович із Жмеринки міг цього не знати, але перед селекціонерами ХІХ сторіччя стояла велика проблема: де знайти батьківські форми з потрібними ознаками, щоб ввести їх у потомство при схрещуванні? Деякі з ознак були надзвичайно рідкісні і знайти їх у природі тяжко. Вчені відправлялись у далекі експедиції до Аргентини чи Тибету, шукали дикорослі форми рослин, оглядали сільськогосподарських тварин у довколишніх селах. І все з метою знайти ту саму потрібну ознаку, яку можна буде використати в схрещуванні.

І ось тут на допомогу прийшли мутації ― зміни в генах, які виникають як в природі, так і внаслідок втручання людини. Мутації існували завжди ― завдяки їм з’являлись не просто відмінні від батьківських форм рослини чи тварини, а й навіть самостійні види. Так, внаслідок випадкового подвоєння набору генів виникла пшениця, рис, томати, картопля та багато інших культурних рослин. Серед них іноді з’являлись особини з іншим забарвленням, значно більшим розміром плодів, повторним цвітінням, стійкістю до морозів тощо. Це була заслуга мутацій.

Коли ж ученим близько 100 років тому вдалось викликати мутації самостійно, настала ціла епоха мутагенезу ― штучної провокації мутацій. Для цього клітини перед злиттям або цілі рослини опромінювали, обробляли хімічними речовинами, проморожували, запускали в космос... Мутації часто були малоцінними, або отримані організми виявлялись нежиттєздатними. Треба було провести сотні чи тисячі дослідів, щоб отримати саме таку мутацію, яка би значно покращувала характеристики сорту чи породи. Але й це було швидше, ніж шукати потрібну випадкову зміну у природі.

Мутацій є багато видів, і значна частина з них призводить до зміни послідовності нуклеотидів у генах.

При цьому виникає новий ген, який відповідає за нову ознаку.

  • Чи є ця ознака характерною для рідного виду ― далеко не завжди.
  • Чи може вона бути притаманною іншим видам ― цілком ймовірно.
  • Чи можна контролювати, де саме виникне нова мутація і якою вона буде ― практично ніколи.

Тобто, (здивувася би Василь Іванович), мутація може викликати появу в помідорах генів інших видів? Навіть оселедця чи жаби? Саме так. Тяжко повірити, але це було багато разів як у природі, так і в штучних умовах. Мутації викликають зміну білкового складу, з’являються нові, нехарактерні виду, барвники або ферменти, змінюється до невпізнаваності зовнішній вигляд.

Тут Василь Іванович уже не стримався б: «То в чому ж різниця між мутаціями та генетичною модифікацією?»

А ось зараз ми і порівняємо.

Етап четвертий ― ГМО

Завдяки Інтернету та жмеринським газетам Василь Іванович добре знав, що таке ГМО. Ольга Петрівна знала про це менше і не особливо задумувалася над питанням. Купуючи цукор, вона в першу чергу дивилась на цінник, а не на анекдотичну вже приписку «Без ГМО».

Така нерозбірливість дружини дратувала чоловіка, адже страшні біди, які нам принесе генна інженерія, описувались чи не щодня у різних статтях та програмах. Якби Василь Іванович знав, що насправді в науці не існує такого поняття як «ГМО» і що в різних країнах закон трактує його по-різному ― був би дуже здивований.

Загалом прийнято вважати, що ГМО ― це організм, куди перенесли один чи кілька генів інших видів. Безпечно це чи ні ми розповідати не будемо ― середньостатистичний Василь Іванович чи Ольга Петрівна свою позицію визначили давно й певно. Але давайте порівняємо процес мутагенезу, що ведеться в світі з 1920-х років і генетичних модифікацій (ГМ), що з’явились у 1970-х.

  • Чи ведуть ГМ до появи в організмі нових генів ― однозначно.
  • Чи можуть ці гени бути невластивими батьківському виду ― переважно так і є.
  • Чи можуть нові гени належати віддаленому виду ― так.
  • Чи можна контролювати процес перенесення генів ― так.

Як бачимо, різниця з мутагенезом полягає в тому, що ГМ використовується як точний інструмент, що контрольовано переносить лише одну ознаку у вибраний організм. А при мутагенезі ніхто не може знати, що саме з’явиться в генетичному наборі і скільки мутацій за раз там відбудеться.

Читати по темі:  ГМ-рослини підвищать прибутковість фермерських господарств — експерт (ОПИТУВАННЯ)

Яка технологія менш ризикована та більш продуктивна? Це питання могло би ввести Василя Івановича в ступор, адже про все вище сказане не пишуть у бульварній пресі та не говорять по телебаченню. Так само питання дозволу чи заборони ГМО ввело в ступор уряди багатьох країн. Адже, з одного боку, немає доказів, які б говорили про шкідливість технології, а з іншого боку, василів івановичів вистачає всюди і настрої свого народу треба враховувати.

І доки півсвіту розмірковує над питанням дозволу використання ГМО, наука перейшла до чергового етапу. Тому вже скоро громадянська позиція середньостатистичного споживача соєвої ковбаси зі Жмеринки не матиме ані найменшого значення. Що ж стало кінцем ери ГМО?

Етап п’ятий: корекція генів

Ольга Петрівна зі своєю жіночою мудрістю зайняла вірну позицію: навіщо ламати списи й псувати нерви довкола питання, яке вже за кілька років стане неактуальним? Нехай вона і не знала про передові досягнення генетики, але інтуїція їй підказувала, що питання ГМО на часі менш важливе, ніж питання ціни на ковбасу.

Основний агрумент противників ГМ-технологій ― перенос генів з одних видів до інших. А якщо ген не переносили з іншого організму, а сконструювали всередині клітини з власного набору нуклеотидів? Результат той самий, але зміни ще більш контрольовані й делікатні.

Ці технології дозволяють коригувати генетичний набір точково ― видаляти чи блокувати шкідливі гени, додавати потрібні, створювати в клітинах противірусний захист. Уявіть собі лише огірок чи суницю, стійкі до вірусів мозаїки! Або генетичну «вакцину» від СНІДу чи лейкемії?

Що ж це за технологія і коли її «проморгав» Василь Іванович? Насправді систем чи платформ для корекції генів уже існує доволі багато. Кожна генетична лабораторія великих насіннєвих і медичних компаній досліджує та патентує власні розробки.

Однією з перших та найбільш відомих є платформа CRISPR-Cas9. Зараз саме точаться суперечки в урядах деяких країн стосовно того, чи потрібно забороняти цю технологію. До розгляду питання їх спонукав тиск з боку антиглобалістів, релігійних спільнот та різних громадських організацій, що вимагають зупинити прогрес, перейти на біопальне й випустити на волю всіх корів. Звідки братимуть це біопальне та яка доля чекає на свійських тварин без догляду людини їх хвилює мало.

Але здоровий ґлузд деяких членів уряду підказує, що різноманітних технологій генетичної інженерії дуже багато, класифікувати їх доволі важко й розрізнити метод, за яким створювався певний сорт, сьогодні вже неможливо. Перенос генів до ГМО можна було відслідкувати за певними послідовностями в наборі генів, а ось CRISPR-Cas9 «слідів» не залишає.

Якщо йти і далі на поводі в антиглобалістів, то так можна дійти хіба до повної заборони генетики, як такої. Зупинити прогрес і відкопати радянські книжки з теорією мічурінської агробіології та працями Лисенка.

На щастя, більшість країн обрали розумний та виважений шлях ― вони не прив’язуються до конкретних технологій, чи то CRISPR-Cas9, чи будь-яка інша. Вони роблять більш жорсткою перевірку сортів перед прийняттям дозволу на вирощування. Деяким, як от яблукам Arctic чи SU-ріпаку, вдалось пройти перевірку вже у багатьох країнах і навіть спільноти веганів та прибічників здорової їжі віддали їм перевагу як більш привабливим, здоровим та чистим від «хімії». Інші сорти ще вивчають та оцінюють. Чіткі правила гри та контроль результатів стають на зміну заборонам.

Адже одне в розвинених країнах розуміють добре: заборона певних технологій здатна принести значно більше шкоди, ніж користі. Коли приховати походження сорту нескладно, а вигода від його продажу є вагомою, ризик підпільного поширення сортів дуже великий. Навіть заборона ГМО, розповсюдження яких відносно просто контролювати, не спрацювала у більшості країн і на ринку все одно з’явились заборонені законом продукти. І встановити їх якість та походження було неможливо, адже сама процедура вивчення вважалася незаконною.

Тому шлях не заборони, а більш ретельного дослідження перед реєстрацією буде єдино вірним у цьому випадку. Бо зупинити прогрес неможливо. Як не опирались прогресу науки виробники бензинових двигунів, але поява Tesla розпочала новий виток в історії. Так само, як винахід змінного струму, стільникового зв’язку, Інтернету та інших речей сьогодення.

Наука не чекає завершення дебатів на кухнях василів івановичів ― вона працює й винаходить вражаючі уяву технології. Чи будуть завтра в Україні сорти з редагованим геномом, можете спитати ви? Чи з’являться у нас ліки від лейкемії, огірки без вірусів та соняшник без вовчка? Звісно, що так. При чому абсолютно незалежно від того, яке рішення щодо їх поширення приймуть десь там нагорі. Більше того, рослини з коригованим геномом вже є на наших полях.

© Микола Сирота, Kurkul.com, 2018

Дізнавайтесь першими найсвіжіші фермерські новини України на нашій сторінці в Facebook, на каналі Telegram, а також підписуйтесь на Куркульський вісник.

Выполнено с помощью Disqus