Олександр Коваленко: Держава має бути найбільшим замовником в аграрному секторі

644
0
Олександр Коваленко, керівник господарства «Партнер Агро Груп»
Kurkul.comОлександр Коваленко, керівник господарства «Партнер Агро Груп»

 Ми продовжуємо інтерв’ю з Олександром Коваленком, головою господарства «Партнер Агро Груп», що на Полтавщині. Якщо раптом ви не бачили першу частину розмови, переходьте за посиланням: Олександр Коваленко: Сільське господарство – це прив’язаність до часу.

Сьогодні ж ви можете дізнатись думку досвідченого аграрія щодо ринку землі, ситуації з монополіями в Україні та чому у нас не працює регуляторна функція держави, зокрема у формуванні цінової політики на продукти харчування.

Kurkul.com: Поговоримо про сьогоднішню державну політику стосовно аграрного сектору. Як ви взагалі ставитесь до ліквідації Мінагропроду?

Олександр Коваленко: Від цього на сьогоднішній день ні фермер, ні хтось інший не має ніякого зиску, тому що немає ні регулювання, ні дотацій, ні субсидій ― нічого. На мою думку, це велика помилка. Держава повинна виступати першим замовником, а вже фермерські кооперативи повинні приймати рішення, хто скільки повинен сіяти. Тоді можна буде регулювати цей процес і по ціновій політиці, і по експорту, і по інших позиціях.

Kurkul.com: Як збудувати ефективну модель створення доданої вартості в Україні?

Олександр Коваленко: Нам потрібні сотні маленьких заводів ― це і зайнятість населення, і робочі місця, і різновекторність сільгосппродукції, яка переходить потім вже в готову продукцію. 

В Америці, в Канаді цих торгових марок ― сотні, тисячі, і йде велика конкуренція у них за свій ринок, за свого покупця. А у нас зайшов «Королівський смак», «Щедрий дар» ― все, іншої олії ви не купите, бо там монополія і там монополія. 

Якщо говорити про ринок молока, то він також обмежений переробниками. Тут монополісти «Данон», ну, і ще ряд іноземних покупців. Своїх молокозаводів дуже мало, тому що політика держави не дає можливості розвивати велику рогату худобу, зокрема і на м’ясний комплекс, і на молочно-товарне виробництво. Це колосальні капіталовкладення з довгим терміном віддачі. Треба 6-7 років, щоб почати хоч трохи відбивати ті гроші, які вкладаєш. 

А без реальних органічних добрив я не знаю, куди нам далі рухатися. Мінералізація ні до чого хорошого не доведе: органіка повинна бути органікою, ринок мінеральних добрив повинен бути ринком мінеральних добрив. А ми фактично вже 95% України перевели повністю на мінеральні добрива. Держава не стимулює сільгоспвиробників, щоб вони займалися виробництвом органіки, розведенням зокрема ВРХ.

Kurkul.com: Зараз також майже всюди називають найважливішою великою інвестицією створення систем поливу.

Олександр Коваленко: Полив ― це, звичайно, дуже актуальна тема, до неї потрібно переходити, тому що чим далі, тим посушливіший клімат стає не тільки у нас, а й у світі. Але це колосальні інвестиції і їх треба вкладати тільки тоді, коли розумієш, що цей об’єкт нерухомості є твоєю власністю. Сьогодні ми можемо купити поливні системи, тільки що з ними завтра робити, якщо у власності не буде земельних ділянок? Тут ми залежні від мораторію на обіг земель. І якщо роздроблений земельний банк, як поставиш на цих клаптиках якісь зрошувальні системи? Для цього потрібно, щоб був ринок, дієвий великий ринок, зі здоровим глуздом, а не як у нас. Час запровадити всі механізми, розробити, затвердити їх, а тільки потім запускати цей ринок. А у нас ― давайте знімемо мораторій, а як далі ― одні сумніви й одні ризики.

Kurkul.com: Не виникає бажання в таких умовах вийти з аграрного бізнесу?

Олександр Коваленко: Тому, хто давно займається цим бізнесом і знаходиться в реальності з цим бізнесом, це дуже цікаво ― працювати на землі, бути її господарем, отримувати задоволення від цієї роботи. Тому що бути в цьому процесі невід’ємною частиною, ланкою в ланцюзі і відчувати, як весь цей процес відбувається… Це не лише фінансове, а і моральне задоволення. Це дуже цікаво, дійсно хочеться жити і працювати. 

А держава… Хоча б вона не заважала. Бо коли вона виходить з позиції великих агрохолдингів, коли тобі хтось диктує умови, як працювати, що робити, і ці люди тільки гроші рахують, то це зовсім інше. 

Тому моя думка, що потрібно державі дивитися більше в бік невеликих господарств. Дати можливість і новим утворитися, і старим дати потужний поштовх для того, щоб вони почали розвиватися. Село буде жити і процвітати, коли тут будуть місцеві господарі, коли тут будуть люди, які працюють на цій землі, ведуть цей бізнес. Вони будуть дбати про себе і створювати робочі місця, тому що самі все не осилять. 

Тоді тут будуть і послуги з обробітку городів, присадибних ділянок, це даватиме можливість також думати вже про перспективу тваринництва. Тому що з часом фермер зрозуміє, що треба тримати і худобу, і птицю, і займатися овочівництвом, і садівництвом. Тому що він буде приречений до цього ― не тільки основні культури вирощувати, кукурудзу, соняшник, а подумає і про малину, і про ягоди.

Kurkul.com: На це треба багато робочих рук, а де їх взяти, якщо люди повиїжджають до того часу?

Олександр Коваленко: Тому я і кажу, що потрібно мотивувати до того, щоб ця фермерська ніша в державі була якомога більшою. Мотивувати різними заходами: фінансовими, товарними, дотаціями, щоб люди залишилися жити і працювати в селі, підштовхнути їх під це. А підштовхнути можна тільки мотивуючи. Якщо цього немає, село не буде жити, тому що великі компанії заїхали, землю обробили, кукурудзу, соняшник посіяли, приїхали, зібрали і поїхали. Все. А в селі люди залишились без роботи. Це називається механізовані загони, які прийшли, роботу зробили і поїхали. Там багато людей не потрібно.

 

Kurkul.com: Яка модель господарства для України є оптимальною, на вашу думку?

Олександр Коваленко: Для фермерського господарства ― це сімейний бізнес на 250-300 га, де буде працювати сім’я, і плюс додаткові ресурси у вигляді найманої робочої сили. Тут же, на місці, і з цього села. 

Ось порахуйте. В селі, що ми проїжджали, 2,5 тис. га ріллі. Зараз там 1,5 тис. га орендує агрофірма «Добробут», 270 га орендуємо ми, «Партнер Агро Груп», а все інше ― це невеличкі фермери й одноосібники, які мають 5-7 га, може, 20 чи 30. Що вони роблять? Є у них 2 паї, посіяли пшеницю, посіяли кукурудзу, зібрали і швидко продали, тому що у них немає складів для зберігання, потужності для переробки. У них є якийсь трактор, якась машина, для того, щоб вони самі могли обробити, і все. Тобто люди просто виживають за рахунок того, що посіяли кукурудзу і соняшник. Це не збагачення, це просто принцип виживання.

Kurkul.com: Фермери, які мають 300 гектарів, матимуть достатньо оборотних коштів, щоб поставити елеватор чи систему поливу, чи щоб нові технології впроваджувати?

Олександр Коваленко: Якщо фермер буде думати не тільки про одну культуру, кукурудзу чи соняшник, а розвиватиме інші нішеві культури, займатися овочівництвом, садівництвом, він швидко набере обертів. При цьому потрібна державна політика, яка б дала змогу цим людям швидше розвиватися. Це і доступний рівень кредитування, і пільговий рівень кредитування, це і питання, пов’язані зі зменшенням податкового навантаження, з пільговим режимом.

Дивіться, фермерське господарство, в принципі, непогано розвивалося до того часу, поки не зняли спецрежим, тому що дійсно користувалися цими ресурсами на мінеральні добрива, на насіння. Зараз цю пільгову систему забрали у людей. Добре, якщо сприятливі погодні умови, і люди виходять на середній врожай, на середній хоча б рівень ціни. А якщо те, що маємо в цьому році? У мене дуже багато друзів-фермерів практично на межі виживання сьогодні.

І чому так швидко взялися за зняття мораторію? Якось логічно виходить, що зараз немає ціни на жодну нішеву культуру, і в той же час іде зняття мораторію. Це говорить тільки про одне, воно у всіх на устах, що це не випадково, це все робиться для того, щоб відбити охоту у селян займатися цим бізнесом у селі. Холдинги вже давно закріпилися міцно, вони повиходили на IPO, мають можливість отримувати дешеві ресурси фінансові, за рахунок великих оптових партій без проблем виходять самі на експорт, маючи певну віддаленість від тієї реальної ціни, яка є у нас. Вони давно модернізовані, оптимізовані в плані технологій, техніки, мають елеваторні потужності. Тобто вони давно пройшли цей шлях, а фермери як були в цій ніші, в якій знаходяться зараз в переважній своїй більшості, так і залишились.

Kurkul.com: Що зміниться для людей в селі з відкриттям ринку землі?

Олександр Коваленко: Нічого не зміниться. Ми всі чітко розуміємо, що сьогодні 40% експортної виручки ― це аграрний сектор, якщо говорити про макроекономіку. А якщо говорити про мікроекономіку, про людей, що живуть в селі, то вони сьогодні ніякого зиску не мають, тому що перекупники у них скуповують продукцію за копійки.В цьому році віддають люди кукурудзу по 1800-2000 грн/т, соняшник продають по 6500 грн/т. Про що тут можна говорити? Питання: де ж регулятор, чому він не втручається в ситуацію? Воно ж в цілому все обертається до кінцевого покупця, той самий фермер чи одноосібник, чи я як працівник товариства приходжу в магазин, дивлюся на ціни і купую цю продукцію. Але ж розумію прекрасно, що сьогодні вона має коштувати значно дешевше, але вона навпаки підростає в ціні. Коли ти розумієш, що ти її виробив і продав за такі гроші, а ціна в магазині не зменшилася, це зовсім не правильно. Правильно б було, якби ціна впала на 30-40% від сировини, так і повинно бути, але такого немає.

Kurkul.com: Загалом яка ваша думка, якщо говорити «так» або «ні», ринок землі відкривати зараз потрібно?

Олександр Коваленко: Неправильно приймати рішення про скасування мораторію, поки в державі йде війна, це моя об’єктивна і суб’єктивна позиція. Тоді виходить, люди гинуть за що? Зрозуміло, за сім’ї, за кордони, за землі ― завжди так і було. Всі війни були за територію, за землі, не за заводи і фабрики. Миру ми не отримали, війна не закінчилася, люди гинуть, економіка кульгає на всі 100%. Ключове ― тотальна бідність, давайте відверто говорити. 

Наче вектор визначили, рухаємося в сторону Європи, а що ми зараз бачимо ― він як у тумані, цей вектор. Зрозуміло, що політика ― справа гнучка, але ж так не можна. Хоча тут насправді все дуже просто, якщо ми говоримо про Україну. Багато хто говорить рухатись в Європу чи рухатись в Росію, в інтеграцію туди чи туди… Це важливе питання, але Європу треба будувати якусь іншу, прийнятну для себе. Будувати державу всередині себе.

Kurkul.com: В тому числі і через власне підприємництво, культуру дрібного бізнесу?

Олександр Коваленко: А що станом на сьогодні уряд чи президент Порошенко, уряд чи президент Зеленський зробили для того, щоб підприємництво України розвивалося? Зменшили податковий тиск? Ні, не зменшили. Дали якісь пільги для того, щоб мотивувати розвиток цього маленького бізнесу? Щоб в усій країні було, як є у Львові: там кав’ярня, там магазинчик невеликий... Нічого ж не зробили. 

У нас настільки все популістично: «це ми робимо так, а це ми робимо так»… Глобально тільки, а як у технічному плані це зробити, на мікрорівні ― ніхто ж не говорить. Все тільки так глобально. Вони ж не підходять з позиції, щоб приїхати в Козельщину чи якесь інше містечко маленьке і спитати: «Ти бізнесмен, скажи, як тобі живеться тут, що б ти хотів поміняти, щоб ти податки не ховав, щоб бізнес твій процвітав?». Люди розкажуть, але вони ж не йдуть на це. А підприємець не сам себе годує, він ще біля себе когось тримає, годує і роботу дає. 

Kurkul.com: Коли ви тільки прийшли в сільське господарство, було інакше?

Олександр Коваленко: Тоді час зовсім інший був. Тоді не було такої війни, тоді ще не було такої залежності від Америки, Європи, тоді, до слова, починався процес динамічного розвитку сільського господарства в Україні, це був початок 2000-х.

Kurkul.com: Україна тоді стартувала швидше за сусідів?

Олександр Коваленко: Так. Що там говорити ― після Росії друга економіка була. А за 18 років розікрали, розбомбили, знищили. Тому ситуація складна, але поки жива конкуренція, поки є фермер, невеликі товариства, які конкурують між собою і з холдингами також, села мають можливість виживати, нехай, зрозуміло, не в такому привабливому стані, як хотілось би. Тому що той орендну плату отримує, тому город обробили… А завтра землю попродають, прийдуть до людини, в якої земля була в оренді, і скажуть: «Вибач, я землю у вас купив, я гроші вам віддав, шукайте, хто вам город обробить, шукайте, хто вам продукцію дасть для того, щоб домашнє господарство утримувати».

Kurkul.com: Не всі захочуть продавати землю одразу.

Олександр Коваленко: Так. Але давайте від людей відштовхуватися спочатку, що у них буде. Якийсь відсоток по Україні ― люди з алкогольною залежністю, які «сидять» тощо ― такі готові зразу віддати, почути гроші в кишені, але ці гроші швидко розійдуться. Ще багато таких, яких діти переконають ― «от продайте, дайте нам гроші на машину або на квартиру». Що далі людям цим робити? Орендної плати немає, город виорати буде коштувати колосальні гроші, здорова конкуренція пропаде. Тому що зараз кожен старається догодити пайовику, в тому числі і в громаді. Сільський бюджет не забезпечить ні ФАПи, ні школи, які є, ні дороги, ні розгортання снігу. 

Ситуація складна, вона породить тільки ворожнечу, крадіжки, соціальну напругу. Це призведе до того, що люди будуть покидати село. Адже сьогодні багато хто утримує людей з прив’язкою до паю і роботи. Якщо так оптимізуватися повністю, що тільки земля цікавить і більше нічого, як у холдингах кластерні системи, то вийде, що людина не потрібна буде. Значить, що повинна людина зробити більш-менш здорова, яка ще може працювати? Виїхати на заробітки в Польщу, в місто. Один виїде, другий, третій, а в селі залишаться доживати тільки бабусі і дідусі.

Ми з такою вірою йшли на вибори, але немає у нас якоїсь загальної стратегічної лінії в державі і з приводу виробництва, і з приводу землі, і абсолютно по всьому. Одні прийшли ― одне, другі прийшли ― друге, треті прийшли ― третє. Всі декларують: корупцію переможемо, бідність переможемо. Дивіться, як може жити далі область без губернатора, без голів адміністрацій? Це ж неправильна тенденція, цим же треба управляти. Полтавщина вже пів року без голови обласної державної адміністрації. До кого йти, з ким говорити, які питання піднімати, як формувати бюджет? Ніхто не регулює ці процеси абсолютно, а функція держави яка: регулятивна і контрольна.

Kurkul.com: Ви вже згадували, що у вас одна з найбільших проблем ― роздробленість зембанку. Наскільки складніше працювати на таких «клаптикових» полях?

Олександр Коваленко: Дуже складно, коли йде посів двох культур одночасно. Тоді треба обов’язково, щоб був технолог і на тій культурі, і на тій. А ми ж всі люди: хтось захворів, комусь треба залишитись вдома або ще щось. І важливо тут в технологічному циклі, щоб людина, яка відповідала за посів, відповідала і за збирання, тому що це і налаштування комбайна, і підготовка ґрунту, і всі інші технологічні процеси, пов’язані з обробітком ґрунту. Фактор розкиданості земель грає тут важливу роль.

Наприклад, якщо є господарство, яке орендує 5 тис. га землі і там 2 агрономи, то, в принципі, це 2,5 тис. га навантаження на одного агронома. Реальне цілком навантаження, але якщо це в межах однієї сільської ради, в межах якихось масивів. А так у мене в підприємстві 2 агрономи на 2,5 тис. га. У будь-якому випадку комплекс посівної і збору пройшов поетапно.

Kurkul.com: Який ступінь свободи мають ваші працівники, наприклад, агрономи? Вони самостійно ухвалюють усі рішення, чи все ж ви є головою агрономічної служби?

Олександр Коваленко: Ні, ключові рішення я приймаю тільки в стратегічних питаннях і в питаннях, коли ми ставимо дуже ризиковані для себе плани. Тобто агрономи були дуже стримані з початком посівної кампанії 2019 року. Я, знаючи реальний стан того, що навантаження на кожен агрегат дуже велике і дуже все розкидано, прийняв рішення про те, що ми сіємо рано. Сіяти рано ні один агроном рішення сам не прийме, бо це великі дуже ризики, тому що завтра заморозок ― і все. Тут стратегічне рішення було за мною, я прийняв його. Кажу: «Хлопці, ви не несете відповідальність. Ви несете відповідальність за технологічний процес, а от строки ― це моє рішення, і я за це буду відповідати». 

Я не лізу в сам технологічний процес, не заважаю, коли йде посівна. Так, я приїду, з ними поспілкуюся, риюсь так само в землі, можу запитати: «А може, ми все-таки рідкувато сіємо соняшник?». А вони кажуть: «Давайте аналізувати позиції минулого року, позаминулого року, а якщо буде посушливий період? Так, ми можемо додати густоту, але якщо буде посуха, втратимо врожай. 

Я можу свої якісь пропозиції винести стосовно сортування, залежно від цінової політики, а якщо вже підбираємо гібриди ті чи інші, то зрозуміло, що вони виходять із сівозміни, яка була перед цим. Також вони виходять з інформації, яку мають за попередній період, за минулий рік, як себе ті чи інші гібриди показали. Або що на тих ґрунтах ми маємо посіяти той гібрид, бо так технологічно повинно бути, а на цих ґрунтах ― оцей гібрид. Ми можемо дискутувати з ними з приводу самого технологічного процесу, але ви ж розумієте, що аби технологію змінити, треба змінити набір техніки. Лиш тоді можна міняти технологію. А якщо у нас технічна прив’язка іде до цієї техніки, то ми, відповідно, від неї відштовхуємось і будуємо весь технологічний цикл посіву. 

Якщо ми говоримо про засоби захисту рослин, то тут позиція повинна бути однозначна і моя, і їхня, і вона завжди сходиться ― ми повинні брати тільки оригінальні препарати, щоб не завдати собі потім шкоди.

Kurkul.com: Наскільки складною для вас є ситуація з цінами на зерно?

Олександр Коваленко: Цей рік в плані ціни настільки боляче вдарив майже по всьому агроринку, особливо по невеликих фермерських господарствах… Тому що витрати на собівартість виросли в межах 20-30% відносно минулого року. А ціни, як ми бачимо, пішли в мінус на 30%. Яку функцію повинна виконувати тут держава ― вона повинна реалізувати регуляторні функції. Цей монополізм у державі вже довів до того, що сьогодні ми маємо цю ситуацію. Монополія на ринку олії, монополія на ринку цукру, монополія на ринку переробки повна, і в ці ніші вже невеликі господарства не можуть зайти, тому що вони зайняті, і виходить пряма залежність від цих монополій. Для цього і є Антимонопольний комітет і інші функції держави як контролюючого органу, які повинні регулювати цей процес. 

Я вам наведу приклад того ж сорго. Зверніть увагу, скільки коштує кілограм сорго в магазині. Я вам скажу ― 40 гривень за кілограм. Давайте прослідкуємо на елементарному прикладі: у товаровиробника купують по 3500 грн/т, далі воно іде на переробку, переробник купує, заробляє свою маржу, ну, нехай дамо маржу йому 3 000 грн/т за переробку, з прибутком певним. Далі вони отримали крупу, розфасували її, вона іде до оптовиків. Хай оптовик на цьому заробить ще 3 000 грн/т, це буде 9 500 грн. Хай ще роздрібна торгівля «накрутить» тисячу гривень ― це виходить 10-11 000/т готової продукції, але ж не 40 000 грн/т! Це б вийшло 11 гривень за кілограм у магазині, а у нас виходить 40 гривень за кілограм. 

Це ж стосується і хліба ― якщо ціна на пшеницю минулого року була 6 500-7 000 грн/т, то чому в цьому році при ціні за тонну сировини 4200 грн/т хлібина не подешевшала, а ще подорожчала? Розумієте, це вже космічні ціни на ринку діють у тих, хто володіє цією монополією. Я теж звертаю вашу увагу і на хліб, і на олію ― так не повинно бути. А у нас виходить, що ціна на сировину упала, але кінцевий покупець не відчуває цього, ціна взагалі не опускається назад. Це взагалі ні в які рамки не йде.

Kurkul.com: Розкажіть про свій досвід вирощування сорго ― наскільки це рентабельна культура?

Олександр Коваленко: У нас зараз сорго і біле, і червоне знаходиться на складі. Дуже я розчарований тим, що немає на нього ціни. В минулому році на такий період ціна на нього була десь 5 000 грн/т. Сьогодні ж це 3500 грн/т ― це падіння. Ці стрибки ціни настільки боляче б’ють і по підприємству, і по економіці… Бо розуміючи, що ціна повинна б бути відповідна, ми в минулому році прийняли рішення його сіяти. Якби я розумів, що в цьому році ціни на сорго не буде, тим більше, що це не масова культура, то я, скажу вам чесно, його не сіяв би. А так ми зробили різновекторність: якщо не буде ціни на кукурудзу, то буде ціна на сорго, а якщо не буде ціни на сорго, то буде ціна на кукурудзу. Але в результаті немає ціни ні на сорго, ні на кукурудзу, ні на соняшник, ні на пшеницю, ні на що. Ми вимушені тримати і не продавати тому, що немає ціни, це нам створило проблеми на технологічному циклі, тому що ця культура дуже вибаглива, вона містить дуже багато крохмалю, її прийшлося тричі обприскувати від шкідників, а це все веде до того, що ми повинні відриватися від основного технологічного циклу і зациклюватися на якихось 200 га сорго, яке ми посіяли.

Kurkul.com: Скільки у вас вийшло затрат на гектар приблизно?

Олександр Коваленко: По затратах на гектар сорго виходить приблизно на 30% менше, ніж кукурудза. Це один із головних моментів, адже у структурі собівартості такі затрати: орендна плата, насіння, ЗЗР, мінеральні добрива, паливо і зарплата. Так от, якщо взяти посівну одиницю кукурудзи, яка, наприклад, коштує в середньому 4 тис. грн, то посів 1 га сорго обходиться десь 1,5 тис. грн, тобто 2,5 тис. грн на посівній відразу економиш. По врожайності сорго повинне давати в середньому до 5 тонн/га. Якщо порахувати 5 т/га і помножити на ціну, яка була в минулому році, 5 тис. грн/т, то маємо 25 тис. грн валового доходу, ну, і маємо 15-16 тис. грн витрат. Виходить, 9-10 тис. грн маємо на цій культурі чистого прибутку. 

До слова, ми його сіяли там, де кукурудза гірше реагує. От, наприклад, прийняли рішення після кукурудзи посіяти там сорго, щоб не ризикувати. Кукурудза в минулому році дала на тих площах 5 т/га в сухому зерні, 5 т множимо на 4,2 тис. грн/т, виходить 22-23 тис. грн. А по сорго ми б мали 25 тис. грн і при менших затратах.

Тому я і прийняв рішення на супісках посіяти сорго. Але в результаті ціни немає. Якщо на сьогоднішній день ціна на кукурудзу хоча би 3700-3800 грн/т, то на сорго 3400 грн/т. І по врожайності дало на тонну менше очікуваного. Вивчали яке сорго користується попитом краще: біле чи червоне. Порекомендували нам посіяти половину такого, половину такого. Посіяли ― немає попиту ні на червоне, ні на біле.

Kurkul.com: Червоне і біле сорго відрізняються за подальшим напрямком використання?

Олександр Коваленко: Ні, круп’яне і те, і те, просто одні контрактуються під червоне тільки, інші контрактуються тільки під біле. А в цьому році парадоксальна ситуація ― немає ціни ні на те, ні на те. Взяти соняшник ― на нього також немає ціни. Насіння коштувало 11 200 грн/т, а сьогодні впало в ціні до 8 400 грн/т. У товаровиробника забрали маржу, яка повинна була залишитися тут, щоб можна було купити техніку, збільшити зарплату, орендну плату і т. д.

Чому ми обмежуємо час збирання кукурудзи? Тому, що всі склади забиті продукцією, і треба було б її продавати, тому що треба розрахуватись із кредиторами, але при такій ціні вимушені всіх просити: «почекайте, може, хоч трошки підросте ціна».

Kurkul.com: Ви займаєтесь аналітикою, визначаєте, коли вам краще продавати те чи інше зерно?

Олександр Коваленко: Так, останні 10 років чітко показують, що ціна на соняшник стартує або в грудні цього року, або в лютому наступного. І ми ці перепади кожного року відслідковуємо і дійсно це вже догмою стало. Якщо ми говоримо про кукурудзу, то це або початок наступного року, або десь середина літа наступного року. Сьогодні є всі підстави говорити про те, що все-таки до кінця року кукурудза повинна вийти на рівень 4 000 грн/т. Це вже хоч не 3 350 грн/т з періоду збору. Продавати по 3350 грн/т кукурудзу ― це продавати в збиток. Для соняшника межа ― 8 000 грн/т. Це щоб вийти на нуль.

Kurkul.com: Відслідковуєте процеси на світовому ринку?

Олександр Коваленко: Відслідковуємо регулярно, кожного дня. Але яким чином ми можемо відслідковувати? Тільки з засобів масової інформації, а вони сьогодні подають одну інформацію, а завтра подають іншу. От взяти звіти світових лідерів агроринку, в першу чергу американців ― сьогодні вони подали такий звіт, і ціна піднялася, а завтра подали інший звіт, і ціна впала. 

Але стала тенденція веде до того, що все-таки не потрібно поспішати. Я розумію, коли великі компанії контрактуються раніше на вигідних умовах, то це одне, а ми вимушені сидіти і чекати. Але ж нам треба продавати для того, щоб розрахуватися з кредиторами. 

У нас в Україні немає системної кооперації, яка є в Європі, в Канаді, в Америці, коли фермери зібрали врожай, скооперувалися і вирішили продати свій об’єм по такій ціні, або на умовах ранніх контрактів, або на умовах пізнього контракту. У нас цього руху немає, виживає кожен сам по собі.

Kurkul.com: Що заважає зібратися фермерам, домовитися?

Олександр Коваленко: Ви знаєте, воно до цього вже йде. І все частіше ці розмови йдуть, що треба кооперуватися в спілки, кооперативи, хоча б з метою просування продукції, щоб можна було великими обсягами оперувати при продажах, контрактуватися. Але у нас в Україні, як у приказці кажуть: де 2 козаки, там 3 гетьмани ― кожен щось сидить і вигадує сам собі, а далі розмов нікуди ми не рухаємось.

Kurkul.com: Ми ще не готові до таких змін?

Олександр Коваленко: На мою думку, просто не готові.

© Микола Сирота, Kurkul.com, 2019 р.

Не пропусти останні новини! Підписуйся на наші соціальні мережі та e-mail розсилку.

Выполнено с помощью Disqus