Михайло Махітка: Агрохолдинги є елементом диктатури, а сімейні фермерські господарства — елементом демократії

4 січня 2022 1093 0

Михайло Махітка, керівник ФГ «Зодіак-ВМ», СФГ «Перемога» і ФГ «Махітка М.І.»

Відверта бесіда Kurkul.com з фермером із Охтирщини Михайлом Махіткою продовжується. У першій частині інтерв’ю говорили про перехід його господарства на сучасні системи обробітку ґрунту та детально розглядали переваги використання новітньої с/г техніки на прикладі трактора Fendt 724 Vario. А сьогодні ми зачепимо гостру та гарячу тему майбутнього малих аграрних підприємств, як-от ФГ «Махітка М.І.», яким керує Михайло Махітка.

Kurkul.com: Фермерство було Вашим покликанням змалку чи Ви прийшли до цього з часом?

Михайло Махітка: В мене не було ніякого вибору: я народився у селі у сім’ї тракториста та рядової колгоспниці. Ще навчаючись у школі, працював у селі. Потім були армія, інститут і повернення до села, де я пропрацював бригадиром із 1987 до 1992 року. Саме в той час я замислився про відкриття власного фермерського господарства. Тим більше, з 1991 року у нас було започатковано фермерський рух. Отже, з 1992 року я офіційно став фермером.

Ніякого страху відкривати власну справу в мене не було, попри великий прес невизначеності, що лякав підприємців тих часів. Але ж у мене в активі був досвід роботи бригадиром, а це майже те саме. Я знав, як вирощувати врожай, як організовувати людей, як ремонтувати та обслуговувати техніку. Звісно, додалися ще економічні і бухгалтерські питання, але ніяких побоювань щодо самостійного фермерування не було.

Читати першу частину інтерв’ю: Михайло Махітка: Ми вирощуємо те, за що платять гроші

Починали справу ми з батьком, потім у перший рік взяли одного найманого працівника, потім другого, а згодом їх стало троє. Сьогодні ж ми працюємо виключно сім’єю. У наші часи с/г техніка сягнула такого рівня розвитку, що дозволяє не залучати найманих працівників і обходитися власними силами. А це — я, дружина і наш старший син.

Kurkul.com: Чи може існувати фермерство суто як бізнес?

Михайло Махітка: Я вважаю, що фермерства без душі не буває. Ми пережили важкі часи, коли земля стояла без обробітку, коли було дуже багато пустих ділянок. Сьогодні все змінилося — відшукати вільну землю тепер проблемно, конкуренція велика.

А поки поля стояли у бур’янах, приходили інвестори, вкладали гроші й дуже швидко «пролетіли». Бо треба не лише мати ресурси, а ще важливо бути спеціалістом, який тонко відчуває потреби землі. Здавалося б, існують певні норми висіву, конкретні технології, відпрацьовані методи. Але ж кожен рік різний, і як по кальці робити — безглуздо. Має бути відчуття: чи то закоткувати, чи не робити цього, орати глибоко або ні.

Для мене фермерство — спосіб життя, а не робота. Часто мені кажуть: «Навіщо воно тобі здалося це фермерство, безперервно працюєш — ні вихідних, ні прохідних». На що я відповідаю: «Мені це дається неважко, я цим живу, мені у цьому середовищі комфортно. Бо, крім землі, в мене немає ніякого начальника».

Читати за темою: Ірина Демченко: Ми — аматори агробізнесу, але зі стратегічним баченням

Михайло Махітка (ліворуч), його син Олег (праворуч) разом з Веронікою Порохняк, ведучою YouTube-каналу «Куркуль»

Я не бачу себе ніде, крім сільського господарства. Я щасливий, що мій старший син пішов моїми стопами. У мене троє дітей, середня дочка працює завідувачкою дитячої лікарні в Охтирці. Молодший син вивчився у Польщі, але, захистивши диплом, повернувся в Україну, щоб займатися бізнесом. Коли я тільки починав створювати власне господарство, я не замислювався над важливістю того, хто буде продовжувати мою справу. А зараз, через вік і життєвий досвід, звісно, питання спадковості сімейного бізнесу є дуже важливим.

Kurkul.com: Майбутнє аграрної України — за агрохолдингами чи за такими невеликими сімейними підприємствами?

Михайло Махітка: Агрохолдинги — це концентрація земель, елемент диктатури. На противагу їм, малі фермерські господарства є елементом демократії. Чого ми хочемо для своєї країни? Якщо хочемо диктатури, то нам для цього сьогодні вже не потрібно нічого робити… Бо для становлення форми правління, коли влада монополізована, вже все зроблено, навіть відкрито ринок землі. А агрохолдинги вже де-факто його узаконять.

Аграрна політика в Україні дуже неефективна, і ми самі не розуміємо, чого хочемо. Але ж очевидно, якщо будуть холдинги, країна житиме бідно: економіка просідатиме, у людей не буде роботи, вони і далі виїжджатимуть за кордон. Навіть воїнів не залишиться, щоб боронити країну.

Читати також: Віктор Шеремета: Вирощуємо те, що дає найбільший валовий прибуток

І тільки малий аграрний бізнес може нагодувати країну власними м’ясними і молочними продуктами, забезпечити овочами і фруктами. А великий бізнес у цьому не зацікавлений, йому потрібно максимально все зібрати і вивезти для отримання прибутку. І все. Тоді як малий аграрний бізнес забезпечить прибутки державі, він нагодує всю мою сім’ю, дасть освіту моїм дітям і онукам. І якщо на державному рівні розвивати саме великий бізнес і утискати малий, то це — напрямок у глухий кут. Ми навіть можемо втратити державу. Ну кого захищатиме український воїн, якщо його батьки у злиднях живуть? Пана? Він буде служити, поки гроші платять, але життя за гроші не віддасть.

Kurkul.com: Судячи з Вашої позиції, за додатковими гектарами Ви не женетеся. То яким Ви бачите подальший розвиток власного підприємства?

Михайло Махітка: Розвиток сімейного господарства має бути спрямований на зростання добробуту та заможності родини. А також на інвестиції у технології, що дозволяють застосовувати менше фізичної та найманої праці. Все, що ми напрацювали сім’єю — має бути нашим. Звісно, після сплати податків.

Зараз багато хто прагне до масштабування бізнесу. А ось я вважаю, що потрібно брати якістю, а не кількістю. Варто використовувати сучасні гібриди, інноваційні технології, новітні системи землеробства. «Крутість» техніки не дуже відбивається на врожаї, але вона відбивається на стані здоров’я фермера. Із сучасною технікою ми не є рабами своєї землі. Купивши нового трактора, ми значно спростили собі життя. Моя праця на тому тракторі зводиться до кількох натискань на кнопку та мінімальної кількості дотиків до руля. Налаштувавши попередньо програму з необхідними параметрами роботи машини, мій син, по суті, вже на 99% полегшив мені завдання.

Читати ще: Григорій Бахметьєв: Ринок землі відкрили зарано

На мій погляд, було б добре замість одного холдингу мати у селі 2-3 десятки фермерів. Щоб у кожного було по 200-500 га. Країні вкрай потрібні малі фермери, зайняті в ягідництві, садівництві, овочівництві, тваринництві, які виробляють виключно якісну продукцію. Адже у вітчизняних молочних продуктах взагалі немає молока, а у м’ясних — м’яса. Ось так ми народ годуємо.

Тим часом у селі залишається все менше тих, хто міг би реформувати та фермерувати, і все більше людей, що знаходяться під соціальним захистом. Це алкоголіки, кажучи простіше. Селянство за останні роки перетворилося на пролетаріат. Щоб виправити ситуацію і розпочати розвиток фермерства і малотоварного виробництва, спочатку треба змінити податкове законодавство. Політика щодо ведення малого аграрного бізнесу має бути настільки простою, щоб їй міг дати раду кожен. І бажано не перевантажувати оподаткуванням.

Але починати треба з пояснювально-агітаційної роботи на державному рівні у контексті необхідності розвитку малого бізнесу. Українське селянство пережило не один геноцид. У нього знищено любов до землі голодоморами, колгоспами. Геть-чисто відбили бажання та вміння працювати на землі:  «Ось тобі лопата — кидай, ось тобі трактор — їздь, поки не зламаєш».

Зараз селянство потрапило під прес холдингів, і ситуація досить песимістична. Але проблиск надії все ж таки є. Приміром, у нас в селі за останні два роки з’явилося два десятки фермерів-одноосібників із невеличкими ділянками по 10-30 га. Тепер важливо, щоб держава в особі громади побачила їх, почула і почала підтримувати.

© Анна Клочко, Kurkul.com, 2022 р.

Виконано за допомогою Disqus