Володимир Цибенко: На розвиток села віддаємо 2 млн грн щороку

9 листопада 2021 18888 0

Володимир Цибенко, керівник ДП «Дослідне господарство ім. Декабристів»

Коли працює ферма, буде жити і село, там будуть створюватися сім’ї і народжуватимуться діти. Таке життєве кредо має Володимир Цибенко, керівник ДП «Дослідне господарство ім. Декабристів», тому господарство активно розвиває соціальну сферу і займається залученням молоді до роботи на фермі. Kurkul.com під час престуру «Надання безоплатної правової допомоги у сфері земельних відносин», проведеного Координаційним центром з надання правової допомоги за підтримки Міністерства аграрної політики та продовольства України, розпитав аграрія про його методи управління, мотивацію працівників і підтримку села.

Kurkul.com: Розкажіть про господарство, де ми зараз знаходимось.

Володимир Цибенко: ДП «ДГ ім. Декабристів» — господарство Інституту свинарства і АПВ НААН, створене у 1930 році. Господарство багатогалузеве, має статуси племзаводу з розведення миргородської чорно-рябої породи свиней (з 1947 року) та репродуктора з вирощування айрширської породи ВРХ. Займаємось і рослинництвом, маємо патент на вирощування та реалізацію оригінального (еліта) і репродукційного насіння зернових, технічних та кормових культур.

Всього у нас 3835 га землі, з них ріллі 3135 га. Земля і майно не розпайоване, тобто є власністю держави. На підприємстві утримується 1286 гол. ВРХ, з них 540 корів; 2264 гол. свиней, в т.ч. 266 основних свиноматок; 256 гол. овець; 2500 гол. птиці, з них 2000 гол. курей і 500 гол. перепелів; 100 бджолосімей, 15 гол. коней. Якщо говорити про працівників, зараз працюють 200 людей. Багато це чи мало? Я б сказав — мало на ту кількість тварин, які утримуються на території господарства.

Читати ще: Анатолій Тітов: На ринку втримаються лише високотехнологічні ферми з мінімальним надоєм 10 тис. л.

Kurkul.com: Як так сталося, що господарство не розпаювали?

Володимир Цибенко: Вся земля на території України є у двох власників — людей і держави. Земля, на якій знаходиться господарство — власність держави. Звісно, вона має бути у власності людей, її потрібно розпаювати, щоб люди отримали свою майнову частку. Але ми бачили багато негативних прикладів того, що там, де земля розпайована, люди бідують. Хто нахабніший, той взяв більше, а іншим нічого. Я скільки працюю тут, то у розмовах ніколи не чув, що люди хочуть розпаювання. Можливо, бояться, що залишаться без роботи. На мою думку, під час розпаювання більшість людей почнуть працювати одноосібно і, відповідно, заберуть свої землі.

Ми чекаємо рішення влади. Зараз кажуть, що доля таких державних підприємств, як наше, така — для 40% розпаювати землі, для 20% віддати на соціальну сферу або створення ОТГ, а решту продати разом із майном. Так, можливо, добре, що люди можуть отримати майно разом із землею. От наші сусіди тут, у с. Хомутці, мали потужний завод спілки АПК України ім. Шевченка. Їх як розпайовували, то там у січні тільних корів різали прямо на снігу, будівлі розбирали, все розорили. Але разом із тим люди рік погуляли, попропивали, попроїдали це все майно, аж тоді кинулися — а роботи немає. Ходять до нас, просяться на роботу.

У нас свої закони, за якими живе господарство, так званий колективний договір, де написано, що у кінці року коштом прибутку господарства виділяємо допомогу нашим пенсіонерам. Це люди, які відпрацювали не менше 17 років у господарстві та пішли на пенсію від нас. Таких пенсіонерів приблизно 300 осіб. Ми їм безкоштовно видаємо харчові продукти, 500 кг кукурудзи, 200 кг пшениці, 100 кг соняшнику.

Kurkul.com: Розкажіть про особливості цього сезону.

Володимир Цибенко: Неуспішний для нас цей рік, погоріло все. Кукурудза була прекрасна, сходи отримали чудові, але через спеку качан наполовину запилений, а решта висохло. Соя теж: повинна бути така, як горошина, а вона наполовину менша. Ранні зернові відносно непогані — 5,3 т/га дала озима пшениця, ячмінь — 5 т/га. А зрошення у нас не буде. Тому що немає звідки воду брати. Якби була можливість, я тільки за. 

Читати за темою: Українське тваринництво: географія продажів, імпортери, обсяг експорту та виробництва

Корови ДП «ДГ ім. Декабристів»

Kurkul.com: Яка заробітна плата у працівників державного господарства?

Володимир Цибенко: Середня зарплата у господарстві — 11 тис. грн. У тих, хто працює у тваринництві та полі, більша, бо оплата від виробітку. Загалом люди задоволені. Ви ж розумієте, чому в Україні не стало села? Тому що там не стало роботи. Ось, наприклад, у нас 40 працівників на молочній фермі, крім того, 7 людей працюють на свинофермі, працівник на птахофермі, вівцефермі. Механізатори навесні їдуть заготовляти сінаж, солому, збираємо врожай, робимо силос, вивозимо гній — люди цілий рік зайняті. Взимку вони на фермі працюють. Тут є ветлікарі, зоотехніки, техніки по штучному осіменінню, електрики, оператори машинного доїння, доярки, скотарі, бригадири, помічники та обліковці. Це все робочі місця для людей. У нас є цілий рік робота, значить, має бути дозвілля. Працює будинок культури, дитячий садок і школа. Там теж є вихователі, вчителі, лікарі й працівники бібліотеки. І кожен біля себе наводить порядок, утримує свою сім’ю. З нашого села люди у Польщу не виїжджають. 

Kurkul.com: Більшість жителів села залучені на фермі. Ви це маєте на увазі?

Володимир Цибенко: Звісно, були ті, хто поїхав, а потім повернулись і більше їхати не будуть. Багато молодих людей, років по 25-35, були у Києві, заробляли великі гроші будівельниками. А ось у цьому році 6 працівників прийшли у господарство, сіли на трактори, комбайни і працюють. Вони розуміють, що тут можна набагато більші гроші отримувати. І поруч жінка з дітьми. Цьому всьому сприяє тваринництво, тобто ферма у селі. Якщо вона є, значить, село живе.

Kurkul.com: Як ви зацікавлюєте молодь, щоб вона працювала у сільському господарстві?

Володимир Цибенко: Нині ми маємо кадровий голод. Не те, що не вистачає спеціалістів, простих робочих рук немає. Зараз молодь звикла, щоб нічого не робити і гарно жити, але ж так не виходить. Завжди для того, щоб добре жити, треба так і працювати. Питання кадрів частково вирішуємо таким методом — купуємо за кошти господарства покинуті хати, квартири. Робимо ремонт, створюємо нормальні умови і потім, коли молода сім’я приїжджає з дітьми, ми їх беремо на роботу і даємо житло. Так багато хто і живе роками. Через 7,5 років після отримання квартири даємо право на приватизацію. Ось Сергій Олександрович, наш головний ветлікар, молодий хлопець, працював фельдшером, потім ветлікарем на свинофермі, зараз він головний ветлікар. Одружився, отримав таку квартиру. 

Читати також: Сергій Нетяга: Все добре — це коли мене питають «Не влазить молоко, що робити?»

Kurkul.com: Як господарство допомагає селу?

Володимир Цибенко: У рік на розвиток села ми спрямовуємо приблизно 2 млн грн. Це харчові продукти для школи: хліб, молоко, картопля, м’ясо за соціальною ціною. У нас є виділений автобус, який возить дітей до школи. Щочетверга возимо хворих до лікарні у с. Великі Сорочинці. Надаємо ритуальні послуги: автомобіль, хрест, викопування могил, продукти по нижчій ціні, труну. Крім того, ремонтуємо дорогу, у 2021 році вже мільйон вклали. Я особисто вважаю, якщо тобі дали право працювати на землі, значить, ти зобов’язаний підтримувати соціальну сферу. 

Kurkul.com: Чи отримуєте ви допомогу від держави?

Володимир Цибенко: Не отримуємо. Зараз і повернення 20% ПДВ скасували. Невже держава від цього податку дуже збагатилася? Цим влада лише поставила на коліна наше сільське господарство. Ті 20% йшли на розвиток пріоритетної галузі. Вони кажуть, що сільське господарство — локомотив економіки. Так навіщо його давити податками?

От ви питаєте, які в нас прибутки. А я чим більше прибутку покажу, тим більше грошей маю сплатити державі. Хай би ці кошти залишилися у заробітній платі наших працівників, на купівлю комбайна, трактора, створення кращих умов для роботи і життя. Але зараз потрібно платити.

Kurkul.com: Яке ваше ставлення до земельної реформи?

Володимир Цибенко: Україна — аграрна держава, і основне її багатство — це люди і земля. Тому ми повинні ставити у пріоритет землю, не продавати її просто так, як то кажуть, «у турборежимі», як це зараз робиться. Я їздив за кордон в Іспанію, кажуть, там не купити землю просто так — вона коштує $18 тис./га. Купити її мають право лише іспанці і то протягом 10 років. За цей час спостерігають, як людина працює, чи має вона відповідну освіту, аж тоді дають їй право на купівлю. Я проти такої реформи. Так, земля повинна бути товаром, але має продаватися за адекватну ціну тільки українцям і фахівцям.

А якщо і продавати землю, то тільки державі, яка має віддавати наділи в оренду ефективному власнику. Не більше ніж на 5 років, а він повинен виконувати такі зобов’язання: піклуватися про екологію, дбати про соціальну сферу і дотримуватись агротехнологій. А якщо ж не справляється — віддати землю тому, хто це діло буде робити. І знайдуться такі люди.

Kurkul.com: Дякуємо за цікаву розмову!

© Єлизавета Кудиненко, Kurkul.com, 2021 р.

Виконано за допомогою Disqus